Сторона A
Слухняні білі пальці ковзають поверхнею шкіри вільно і плавно - нижче коліна, коліно, стегно. Скупчення їх вільно їздили вгору-вниз по швидкій слизькій блискучій повільній гладкій шкірі. Плавно-вільно, як голка у западинах вінілової пустелі, чи як самозаглиблені небесні тіла перетікають із орбіти на орбіту, немов з бокалу в бокал над яким-небудь забутим Богом селом чи містом; і холод пробігав мілкими хвилями по поверхні, а під холодом хвилювалось тепло, навіть розпечений до білого жар внутрішнього сяючого тіла, зовні непомітного, невидимого за допомогою очей. Його не впізнати на перший дотик - кінчиками пальців, змоченими слизом, поглядом, волоссям, розумом чи дотиком язика. І от пальці тремтять над опуклими дивними візерунками, малюнками завтовшки менше міліметра, особливими рубцями на зовнішній стороні шкіри. А непідвладні думці світила перетікають все так же з доби в добу, продовжують свій шлюбний танок. Жодного звуку не чутно, навіть з вулиці не проникає нічого, окрім пронизливих гудків автомобільних сирен, достатньо віддалених, та ще - примара Місяця, змішана навпіл із абрикосовим соком чи то світлом найближчого ліхтаря; напівтемрява, безпредметні тіні вийшли із предметів і видовжуються, виповзають із прямих ліній у ламані, а потім - в криві. Тиша, але ж хтось дихає поряд, може це ти, а може - ще хто-небудь інший ? і от знову - виття та спів сирен з-за темних шиб швидких автомобілів. Чи знаєш, я чув - люди йдуть на їх спів, на ті богоподібні голоси, і вони зникають, не повертаються більше...Чому? в них же навіть геніталій нема, то який зиск чоловікам із сопрано? естети, мабуть... Як тобі вперше прийшла думка про ножі? пам'ятаєш, тоді, на даху, коли нічого більше не залишалось, тількі ці ж сонні сирени глибоко внизу, з іншого світу, світло квартир і мертві вікна висотних будівель, яскравих і монументальних каркасів сну, пластівці для велетня з молоком прямо із грудей, що на них намотуються шовкові нитки різних кольорів, пухнасті мотки сну, ніби кошенята...? знаєш які сни у кішок ? у Місяця місячні, - риби, ведіть мене! ; великі пухнасті шовкові клубки...я все ще живу тобою, але це дратує тих, хто у мене під шкірою...
І от, пам'ятаєш того чоловіка на карнизі, ближче до ранку, ти вигукнула йому : лети!, а він постояв ще трохи і повернувся у квартиру, напевне зрозумів, що впаде, а не полетить. Ми почали спостерігати за ним кожного разу, коли були на даху, а потім ти викликала його на балкон, і він вийшов - безпорадний, безпомічний, хворий, і тоді ми обоє вислизнули у нього з-перед носа, ми кинулись вниз головою, пірнули, відштовхнувшись босими ногами від прохолодних вологих плиток, чорних і білих, викладених у шаховому порядку...
Ти теж думаєш над тим як це все відбувається, як довго це має тривати? я є, а ти ? наскільки дивно зберігати таємницю вдень, туди-сюди у очікуванні ночі, коли місто зачиняється, ховається в собі - ми перестаємо вдавати, ніби ми - також, як усі, зачакловані білки, загорнуті намертво у склеротичній темряві, неспроможні навіть уві сні вибратись із свого колеса, приречені крутити його ще і ще, до останнього видоху, брухт, фастфуд, телеманія, імперія Покемон, вздроч, фіктивний шлюб, імітація, пухлина.
Одного дня взимку мені стало дуже не по собі, денні лампи засліпили мені очі, звуки вибухнули в голові, звуки принтерів і ксероксів, голоси людей, я дістав і зробив декілька потворних, кривих надрізів вище зап'ястя на лівій руці, не надто глибоких, бачиш, он тут. І тут. Все відразу змінилось, ти знаєш, я не міг повернутись, і тільки пізніше я побачив робочий стіл, предмети, якісь документи, олівці, залиті яскравою палаючою кров'ю... я плакав, як це буває? потім наклав медисин і перев'язав собі рану. Після обіду вже не повернувся на робоче місце.
Так тихо - може, це через відключений телефон, знаєш, я давно вже відключив усі диявольські електроприлади. Я часто стою біля вікна і бачу Міст - у всі пори року і доби. Мені нічого не вартує викликати його в уяві - криштально, до найдрібніших деталей. Самогубці платять у міську казну за право кинутись вниз, підлітки летять на роликах, бездомні собаки і люди рятуються від вітру і холоду, фургони-трейлери-автомобілі прямують у безодню на краю світу, - де слони на китах, а кити на черепахах у безперервному океані під траханим перекинутим бокалом неба, а зорі - наконечники чиїхось стріл, змащених холодною отрутою, вони завмерли у мить перед польотом; вікна шелестять накрохмаленими шторами, шепотами білизни шокують шафи, а шерстяні шарфи обтрушують шовкопрядів, місячних риб у кров, молоді хлопці-ґраффітчики із балонами, повними кольорових фарб, потенційних малюнків. Хтось сумно дме в трубу з сурдиною через дванадцять балконів вниз, дівчина переодягається у вікні навпроти і нижче, вона точно бачить мене тут, стає темно, зараз запалять дивовижні ліхтарі, шмари займають місця під ними, покоління шмар, а неонові світляки кидають в асфальт чимось блідим і невеселим, ніби мрець; пташині кістяки осипались із гілок на м'яку вогку землю і перегнивають у торф, а через сто тисяч чи скільки там років на цьому місці прокладатимуть пневматичні нафтогазопроводи, і миттєвим спалахом комфорки у квартирі пана О. або пані Ф. згорять і зникнуть колишні білі кістяки колишніх птахів із чорними грудьми і масивним зігнутим дзьобом.
Отож зараз руйнуються від часу закинуті годівнички-усипальниці, люба, достатньо торкнутись їх твоїм білим пальцем - вони розсипляться на мілкий порох, земляне борошно, а потім набери його в долоню і не дихай, замкни у кулон і носи біля серця, ніколи не знімай, itz luv 4 u .
Пам'ятаєш, я два місяці не з'являвся, не відповідав на дзвінки, не впускав тебе у квартиру ?
А це opium, baby, а ми лише із одного сну в інший, чари вбрід coldjazz яка гармонійність...
Пам'ятаєш твої ванни червоного вина і ванни, повні теплого силікону ? ванни для руки і ванни для ока, для голосу, пий цю дорогоцінну речовину, зняту із внутрішніх стінок серця ? концентрована самотність - ось улюблений їх напій, воістину, немає нічого сильнішого її густої отрути і протияддя водночас; проте це півфабрикат. Пам'ятаєш, як ми не розмовляли по декілька діб ? І ти їздила, їздила...
Я все знаю про тебе. Кожен твій крок відомий мені ще до того, як ти робиш його. Тобі вдалось позбутися пам'яті, я завдаю тобі болю кожним словом та кожною з'явою; біль, який відчуває земля при народженні нового континента не в змозі порівнятися з твоїм! Торби кремованого пафосу летять за вітром, в постмодерьмізмі не буває зрад, о наша поетесо. То просто так вийшло, часи змінюються, люди змінюються, даю горло навідріз. А як же ті слизькі потойбічні слайди, що спливають самі по собі на повіках, коли ти заплющуєш очі у ванній кімнаті, лицем у подушку ? або у обіймах чоловіка, під його руками, його язиком, під вагою його тіла, із його тілом всередині свого, його запахом, а може - із його дитиною під серцем?.. переконала себе, що це була насправді не ти, то була інша, Лія, тепер вона мертва і її давно і назавжди нема нема чого згадувати всі робили дурниці. Може так може так може бути. Але то була ти. Тобулати.
Як вдалося тобі знову забувати сни ? Я пишаюся тобою, курво. Оплавляю повітря серед сонячних персиків і гниючих квітів Едему, я по стравохід у золотому піску, вкладаю око у криваву оправу, добуту із власної шиї і надсилаю тобі, я даю тобі Слово - найбезглуздішу у Всесвіті річ, але, люба, спочатку було Слово; я цілую тебе, твою, твої, заклинаю Тебе хоч зненавидіти, бо я взяв тебе на себе, твою срану душу і ти це знаєш, ти в мене отут я хочу повернути тобі спокій і піти тихо, з почуттям виконаного обов'язку то просто
звільни мене, bitch звільни мене звільни мене звільни мене звільни мене звільни мене звільни мене мене ля кумедія мене текел фарес арріва анно доміне ономе енола ренноме амено рено кома амор рода де ренноме дора де ро фіра ороро - джарастафарай до ре соль бекар бекон болт баран дієз адажіо лакрімозо
і\у[егг у/іїрое 9 о4кі50981 , Г№[егг \уі1рое 9 о4к
і50981\у11ф
есогіеео]408508у0394850
2439у0943],].сг09,'№Єр2урсТеті
усі4уи уазсЬдхпгпс-ЗЗ І1;сг;131<,4роуу 4гу . про усей г
сЬку) -ей)а Ігі іг90 о
777угрі&пиреоіпу;оооіису[путое шіххххх
ххх7н еіетіїу
Іоуе н ме кАиЗТОП диіеі срздепс -= 57 92і)е о[0г8г ОеПру/ -09т 2іт04оі 09І - 4751 ?%:;"№%№;%?(c)-
ЄУОІ ге у"';§птігп948555 44гі 3 3585
[- 0\уед -973245 епу Ьгігіе
сторона Б
Їй стало раптом сильно не по собі. Все ще тримаючи в руках листки, Лія підійшла до дзеркала у просторій ванній кімнаті. Обличчя малознайомої жінки, із синюватими тінями під очима кольору хмарного неба. П'ятий рік поспіль - один лист на півроку, він зведе мене зі світу. Лія просунула руку під блузку - пальці стиснули твердий і темний сосок, рука стала опускатись нижче, вниз по животу. Ще нижче.
Вона лівою рукою взяла голку і повільно проколола верхню губу. Сплюнула кров'ю на листки, потім піднесла до них запальничку. Гаряча рідина потекла по ногах.
- Оля, впусти мене!
- Секунду,... Толік, слухай, нагодуй будь-ласка кота, я зараз,..віскас у шафці над умивальником... На кухні.
Відчинила вікно чотирнадцятого поверху і кинула вниз обгорілий лист двійника.
назад
так мне показалось вроде/ так наверно и случится 