Чудовий світ

Андрій Жураківський

...я ще з вокзалу звернула увагу - потяг якийсь дивний, і таблички з маршрутом на ньому немає, і номерів вагонів теж. То я питаю провідника: де мій вагон? - він на пероні стояв, курив, а він каже: три вагони вперед, це 9-й. Знайшла я тоді свій, а там у мене бокова полиця, виявляється. І крім мене на цілий вагон тільки дівчинка одна, спить на верхній полиці справа, прямо навпроти моєї бокової. І темно якось занадто. Ну я постіль взяла - їхати довго; розстелилася, поїла - і нікого, окрім мене та дівчинки, з пасажирів, я маю на увазі. Провідник був, звичайно. І тут перед самою відправкою заходить дівчина років 20-22, і теж навпроти мене полицю займає, нижню, просто під тією, котра спить. Дихала вона важко, ніби віддихувалася, ніби бігти їй довелось - ясно, думаю, на потяг спізнювалася, значить. А сама вона була худорлява, аж занадто, але симпатична ніби, темний волос мала довгий, але лице їй шрам псував біля лівого ока, короткий і товстий такий. Ну і сіла вона, тай сидить, просто сумку побіля себе поклала, речі не розбирає, не витягує нічого. Потяг поїхав нарешті, колеса калатають, аж тут надходить хлопець і до нас прямує. Витягує квиток, і - де тут, мовляв, 25-те, ага, мовляв, тут. І сідає на лівій нижній, прямо навпроти дівчини, га, ну ви подумайте тільки - і увесь вагон абсолютно порожній, жодного пасажира окрім нас чотирьох, уявіть. Хлопець такий ніби як юнак, років 25, напевно - для мене всеодно хлопець, а не чоловік. Досить приємний був на лице, але трохи зарослий, тай ще й у космічних якихось окулярах, посміхався постійно. То він як сів - відразу почав у сумці своїй через плече порпатися, такій, знаєтє, як у листонош наподобі. Шукав щось довго, папери перебирав, книги, роззирався на всі боки, і погляд у нього якийсь дивний такий, брр. Ну а дівка - та завстидалася відразу, занервувала, але я ж бачу - то сюди відвертається, то туди, але це так, для проформи, а сама все постійно на нього коситься. Той вийняв пиво і пакетик з гамбургерами якимись і заспокоївся нарешті. Підійшов провідник, і вони обоє постіль взяли. Я провідника питаю: чи можна мені місце інше вибрати, а він каже: ні, пані, мусите на свому бути, або ж, якщо хочете, то хіба що на вільну верхню отут полізайте. Я питаю його чому, а він каже, мовляв, є на те особливі якісь обставини і пасажирів на весь потяг дуже мало сьогодні і, значить, є вказівка директора поїзда - усіх по вагонах докупи дислокувати. Ну думаю, що за обставини? Скільки їжджу - ще такого не було. Не люблю я у щось встрявати, зараза, так мені не по собі стало, але, думаю, ну його к бісу ту верхню - я там потіти цілу ніч буду - зима зимою, а в поїзді добре палять, та ще й злізати-вилізати йому над головою. Думаю, буду вже на своїй боковій, раз такі справи...

хотіла я почитати, але світла достатнього так і не було, а сліпати над газетою - хіба я собі ворог? Лежу, збираюся поспати, а ті двоє вже півгодини тому вийшли кудись і немає їх, а я все гадаю - які такі обставини особливі можуть бути? Перший раз таке в поїзді бачу. І ще десь за півгодини вони повертаються і сідають одне навпроти одного, руки на столі складають і перемовляються на вухо. Ага, думаю, вже лямур. Спочатку - по інтонації чути - вона його запитує щось, а той, в окулярах, відповідає, а вона кожного разу така, ніби їй бозна-що сказали, вся заагітована така, словом. Але ж шепочуть, зараза, слів неможливо докладно розчути, про що ж мова йде. Мені, чесно, страх як цікаво стало. Щось торочить їй про третій і про четвертий, про рівні якісь і про відділи, про Алісу якусь і про білу краплю і про книгу, яку про них пишуть,- ну, думаю, ясно. Пощастило мені - це ж шизуха форменна, уже аж спати боюся, тільки лежу, поміж повіки дивлюся на них і слухаю. Чую - а він ще й іноземні слова якісь вплітає, англійські чи французькі чи ще, можливо, якісь, але не німецькі точно - я у німецькій школі вчилася, у п"ятій, на Франка, а вони взагалі стали на мене коситися, в основному той хлопець, ну а дівка - чисто як зачаклована, бачу, що аж мліє, а він їй на вухо розповідає, вона час від часу теж щось мовить йому, а він її по голові гладить, пасмами бавиться, ніби чіпляється до неї, але ніби й заспокоює її...

перше мені здавалося, що вона дала йому себе так просто навколо пальця обкрутити, зовсім молода ще, недосвідчена, але потім думаю собі - а чи не разом вони були з самого початку? Просто вигляд зробили, нібито в поїзді розговорилися і познайомились? Щось воно трохи не як в людей все виглядало, я аж перелякалася, сама на боковій полиці, їй-Богу, темно, зима, колеса калатають, їхати ще огого скільки, провідник хоч би раз підійшов, та ще обставини якісь надзвичайні. Може ці двоє - особливо небезпечні злочинці або шпигуни, недарма про рівні і відділи торочать, а може отой придурок в окулярах - маніак, Господи упаси?.. ну, я там в туалет, ясне діло, до провідника - ніби все спокійно, нормально, зробив мені чай у підстаканнику красивому такому, знаєте, як у поїздах дають. Вертаюся - їх знов нема. Ну, я чаю попила - і лягаю, а вони потім з тамбура надходять - за руку її веде. І чую, як вона запитує: ну, і гдє же твая карта?,- вона по-російськи балакала, мабуть з Києва, а той каже: зараз, і вони обоє сідають, і витягує він з сумки цілу купу таблеток, а дівка сміється, як прибацана. Почали їх по столі сувати - ну, думаю, шизуха сто процентів, зєльоную і жолтую,- каже, а він - нє, каже, зєльоная уже била, потім піґулки вони поковтали, пивом запили, як ні в чім не бувало, і давай далі триндіти...

мене вже почало зло розбирати - вони ж спати мені так і не дадуть своїм бубонінням, психи кляті, це вічно мені на них щастить, от тій малій на верхній полиці файно - спить собі від самого Києва. Що теж, до речі, не зовсім, знаєте, нормально виглядало - невже вона не бачила і не чула нічого?, навіть до кльозету ані раз не вийшла. Відвернулася я лицем до стіни і лежу. Може все-ж поспати трохи зможу. Але газовий балончик з рук не випускаю : хто-зна що їм в голову зайде, а якщо проблеми - оглушу тереном, і по забаві...

а трохи згодом стали вони голосніше говорити. А голоси у них якось дивно охрипли, і слова стали розтягувати. Отож чую, як вона йому каже, мовляв, ета ж била случайнасть, а він їй на це, мовляв, випадковостей не існує так, як їх люди звично собі уявляють, а шо же ета такоє случайнасть тагда,- питає, а він їй - це як речення з книги, каже, написаної на мові, котрої ти ніколи не навчишся, або як ключ до невідомих дверей, або волос на тілі, який ніколи більше не віднайдеш, словом - це уривок Закону, каже. Навчишся, каже, всі причини і наслідки бачити при необхідності. Але це, мовляв, не головне, а головне - це розуміння, і любов, і смисл, і усвідомлення того, хто ти і де ти і для чого ти. І сила, і покірність теж. Але це все, каже, слова. А слова лише все паплюжать. А в неї посмішка перекошена така з обличчя не сходить - ну чисто ніби зачарована мала, а потім каже - ну да, канєшна, мовчить і знову каже, - я тоже етава хачьу. Отут дівчинка нагорі заворушилася і руку вниз простягнула, щоб пляшку з компотом зі столу взяти, а вони насторожились, стали знову шепотіти нечутно. А я ніби сплю, тільки стараюся слухати, не ворушуся зовсім, очі майже не відкриваю, балончик - у правій руці. Чую, як він назвав її "Оля", ага, думаю, Оля, значить, а вона його запитує щось про "бєлую каплю", а він їй про те, що очі стають немов дзеркало, долоні робляться мокрими, вперед витягуються, голос зникає, дихати стає легко, а діафрагма тремтить. А ноги, мовляв, не тримають тебе, і ти опиняєшся на колінах, наповнена, і світло через тебе тече. Оце, думаю, капєц, оце я Петрові розкажу, і Вальці з Ігорем теж, з якими я хворими сама у порожньому поїзді їхала, та ще й з наркоманами. І чим більше я оту маячню слухаю, тим більше підозрюю, що вони навмисне оте розіграли, ніби вони окремо, і ніби незнайомі були. Ну а далі що було! Далі - це взагалі!..

значить, посиділи вони ще трохи - і знову в тамбур пішли, і довго їх так не було, а то вже десь над рано, хоч і темно, як в сраці - зима все-таки, ну, а я бачу - її сумочка на полиці лежить - тільки руку простягнути. Гадаю собі - дай подивлюся, в такому становищі нічого поганого в цьому немає, а якщо надійдуть - скажу, ніби впала вона, ну а я підняла. Ну, беру я її, дивлюся - нічого особливого: косметика якась, гребінь, прокладка, сигарети, телефон мобільний, ручка, записники, всяке таке, словом. Ну, думаю собі, хто його знає, а от би в його сумку подивитися! - але він же її з плеча взагалі не знімав. А їх нема все, пропали десь чи що, з годину не було, напевне. Нарешті повернулись, роззираються - на малу, на мене, ну я сплю абсолютно, потім сіли, він став її заспокоювати, погладжувати, цілувати її став, а вона аж мліє, а далі - більше, ну, ясно, чим стали займатися, ну, не таким вже аж, а поверхневим таким коханням - груди їй цілує, шию, всяке таке, руки розпускає, мені аж дивитись бридко, а слухати - то взагалі. Тим більше вона так, бідолашна, стогне, ніби от-от кінчати має, а він у самій футболці залишився - худющий такий - два сапога пара - і, значить, бере її за палець, а у неї нігті довжеленні, бере, значить, її за палець вказівний і притуляє собі до руки, ну, там де згин ліктя внутрішній, і пальцем ніби укол собі робить, ніби колеться, придурок, нігтем у вену. І бачу, як він тисне його, і тут вдихнув отак через ніс повільно: фффф!..., і теж стогне, правда не так сильно, а я, Вася, капєц, думаю, отсе так мене вгораздило, га? Слухай далі - потім ще поцілувалися трохи, посміялись одне одному в вухо уривчасто, слова розтягують, бєз болі - каже - как бєз солі, збоченці кляті, чесно кажу тобі - я трохи не на жарт перелякалася, от. А далі - це взагалі!..

і витягує з сумки якийсь не те перстень, не те кіготь, страшенний такий, і на безіменний палець собі одягає, туди, де обручку, а перстень довжеленний і гострий, стирчить, як у фредікрюгена, а потім обережно розгортає якусь таку штуку - а там така ніби крапка світла прямо - я аж сама обімліла - яскравого, слухай, як зірка прямо в руках малесенька, як бєлая капля, да? - ти подумай!

І підіймає її до очей, а лиця у них заворожені, а то ніби капсула така сяюча, аж на метр десь навколо все освітлює, і от він вкладає якось ту капсулу в перстень, і на кінці кігтя нитка така яскраво-біла виступає, а далі він дивиться на неї і - давай, каже, - вона трясеться, а сам знімає з неї щось там, заголює руку, а потім перетискає там, де біцепс, а сам кіготь їй, ніби голку від шприца, у вену вводить, подумай!, а вона - ну прямо задихатися стала, а мене - то аж калатає від страху, зуб на зуб не потрапляє, я аж забула про все - дивлюся прямо на них, а дівчина голову запрокинула і давай труситися вся мілким таким тремтінням, а потім судома її пройняла, і от я бачу, як по тілу її швидко ниточки такі поповзли, на промінчики схожі, розповзлися, ніби щупальця, таке враження, якби кровоносні судини всі видимими стали, це крізь майку і джинси, і білим світлом засвітилися, чесне слово, будь я неладна! Всю Олю бідолашну обволікли, і тут він виймає інший перстень, схожий на той, але коротший, а я лежу із очима такими, як твої тарелі, і щелепа, прямо тобі кажу - відвисла, було від чого, це тобі не по телевізору. І тоді він Олі на безіменний палець правої руки перстень отой одягає, а вона плаче нечутно, голова запрокинута, він трясе її легенько, а очі у неї - невидячі. І тут я бачу, як в неї від серця одна з тих прожилок блакитним таким світінням виділяється, і прямує до кінчика пальця її безіменного, розумієш, блакитна така нитка з"єднує серце і палець, і коли він одягнув їй перстень - мовив щось нерозбірливо...

слово честі, а вона тоді - бах на коліна, а очі світяться, ніби фари в дощ, і, присягаюся на чім світ стоїть, обхоплює руками його коліна - і давай заклинати, причому вже по-українськи, га, мовляв, дякую тобі, ти великий, ти єдиний мій, і ти дав мені те, про що я і знати не могла, дякую тобі, коханий, дякую тобі, коханий, мріяти і не могла не могла, тепер будь моїм хазяїном і вчителем моїм будь і господарем будь і вчителем і володарем будь тіла мого і душі моєї, яка несподівано прекрасна я, веди мене і тільки не полиш тільки не залиши мене, веди мене, бо ти дав мені цей прекрасний, цей сяючий, цей кольоровий і наповнений змістом і рай, я не знала, я могла, все життя могла, о, за цей сповнений любові і знання, сповнений життя, цей сяючий сяючий прекрасний і справжній красивий новий о цей чудовий чудовий світ.......аале наск'гід серема аасгід агі ноіте ноіте аале'гід ноіте ена соноеп еуді тарема'гід наск'гід ноіте аале соноеп наск'гід ена аеуді....

назад

goutsoullac@rambler.ru