Межимир Миколаїв

Націоналізм як продукт та антагоніст християнства
Спроба критичного аналізу


Проблема націоналізму та глобалізму не є проблемою сьогодення. Так чи інакше з часу появи світових, інтернаціональних релігій людство опинилось в стані континуїтету протистояння глобальних та локальних напрямків розвитку культури.

До цієї проблеми в своїх працях звертались такі відомі вчені як: Х. Артега-і-Гассет, Г.Сетон-Вотсон, М.Вебер, Б.Андерсон, Дж.А.Армстронг, Е.Д.Сміт, В.Коннор, Е.Гелнер, В.Шнирельман та цілий ряд інших. Серед українських дослідників проблем націоналізму варто згадати Р.Шпорлюка, В.Лісового, Г.Касьянов, О.Гриніва, М.Мариновича.

В своїй статті ми хотіли б звернути увагу на таку проблему, як зв'язок християнства і націоналізму. Спробуємо з'ясувати як саме християнство вплинуло на появу націоналізму і до чого це призвело в кінечному результаті.

Відомий російський вчений В.Шнирельман з приводу проблеми співіснування націоналізму та релігії сказав наступне: "...націоналізм, якщо він намагається бути послідовним, неминуче повинен поривати зі світовими релігіями на користь релігії національної. А це у свою чергу веде або до спроб "націоналізувати" світову релігію, або до пошуків язичницьких коренів і формування загальнонаціональної релігії на основі язичництва"1. З таким твердженням важко не погодитись зважаючи на ті націоналізаторські процеси які розпочались в українських церквах у ХХ-му столітті.

Аналізуючи процеси взаємодії націоналізму та релігії Б.Адерсон прийшов до висновку, що за своє суттю націоналізм має релігійний характер, він переймається тими ж проблемами життя і смерті що й світові релігії, ба більше того, він прагне посісти і замінити собою місце й значення релігії. 2 Безперчно, не можна не погодитись з твердженнями вченого Кралюка П.М. про прямі паралелі християнства та націоналізму3 , зокрема: наявність святого писання в християнстві та своєрідних "священних текстів" у націоналізмі; наявність священної мови в християнстві та освячення національних мов в націоналізмі; наявність "священної історії" в християнстві та національних героїв в націоналізмі, які заміняють пророків та святих тощо. Але, якщо згаданий вчений таким чином показує подібність християнства і націоналізму то ми вважаємо ці елементи засобами утвердження націоналізму та витіснення світових релігій.

В своїх студіях відомий діяч українського націоналістичного руху Ю.Вассиян з'ясовуючи культурно-світоглядні зміни зазначає, що "світ сьогодні вступає назад у фазу поганізму" 4. Не можна не помітити, що ці процеси були пришвидшені розвитком націоналізму. Останній прагне до того аби повернути нації і народи до часів передхристиянських, коли вони мали засадничо противні християнству сутність і зміст. Християнство, протистояло ідентичності народів, яка процвітала в дохристиянські часи. "Подолати національні відмінності стало місією церкви", - стверджує лорд Актон5. Але не зумівши подолати їх християнство поставило за мету виплекати зовсім новий вираз і поняття національності, такий яким вона не була "в стародавньому світі, - нащадком спільного предка або тубільним продуктом осілого регіону, вислідом суто фізичних і матеріальних причин, - вона стала моральним та політичним буттям; не породженням географічної або фізіологічної єдності, а результатом історичного поступу в діяльності держави." 6

На наш погляд націоналізм не слід підводити під знак рівності з громадянською покорою та відданістю державі. Таке явище є прямим слідством прирівнення поняття "національність" до поняття "громадянство", що є властиво співтовариствам, які утворювались поза межами Європи з числа європейських емігрантів чи їх нащадків (США, Канада, Латинська Америка). Ми не знаємо в Європі націй, в основі яких не було б чіткого етнічного коріння. Швейцарія, про яку досить часто люблять сгадувати прихильники "політичної нації" залишилась етнічно клаптиковим утворенням, а поняття "швейцарська нація" є всього лише термінологічною спекуляцією на грунті підміни понять "громадянство - національність". Німецька, французька, іспанська, італійська, англійська нації утворились на основі вповні природніх та реальних етнічних спільностей, що володіли не менш реальними діалектами в межах однієї мовної групи. Саме ці діалекти і дали можливість створити так звані "книжні народні мови". Переклад тез Лютера з латини на синтезовану ним же з різних діалектів книжну німецьку мову стало одним з фактів єднання німецьких графств, герцогств та курфюрств. Таким чином носії нижньонімецьких та верхньонімецьких діалектів мали змогу порозумітись, а головне відчути себе спільністю, що тепер значно чіткіше відрізнялась від спільності французькою чи то італійської, на обширах яких раніше панувала єдина латиномовна сакральна традиції.

Що ж ми маємо. Реформація в християнстві сприяла оформленню народних мов європейських народів, поєднавшись з друкарським виробництвом вони стали тим корінням з якого пізніше забуяли націоналістичні ідеології.

Національні почуття, які гасились церковю ще на стадії племінної, а подекуди й родової ідентичності європейських народів, спалахнули на новому етапі розвитку людства, в часи коли почали творитись ґрунтовані на християнських принципах суспільства. Християнство прагнуло створити світову християнську громаду, тіло Христове, де "немає а ні грека, а ні скита, а ні юдея". Підтримавши місцевих князів і королів церква посприяла консолідації різних племен довкола єдиного політичного центру. Наявність етнічної близькості включених в одну державу племен, або ж асиміляція більш сильним етносом менш пасіонарних (як у прикладі з французами та бургундцями і фламандцями з іншого боку) і накинення їм своєї мови, дало можливість для відродження в майбутньому давніх міфів про спільних предків і героїчне минуле. З цього приводу Фрідріх Шлегель на межі 18-19 ст. закликав німців культивувати германську міфологію, яка відтворює минуле германського народу і оживлює прадідівські традиції. 7 Тобто відбулось те про що говорить В.Шнирельман у наведеній нами на початку статті цитаті - дохристиянська релігія виринає із забуття і хоч покищо не прямо, але опосередковано каталізує розгортання національних почуттів.

Г.Грабович вважає, що кельтські "поезії Оссіана"посприяли виникненню таких творів як "Любушине пророцтво", "Милосна пісня короля Вацлава", "Краледворський літопис". 8 Знайомство з дохристиянською культурною спадщиною давало національним діячам підгрунтя аби за певними показниками доводити самобутність свого народу. Існування окремої, відмінної від інших релігійно-міфологічної системи, а також мови давало підстави говорити про окремий народ, ідентифікувати сучасників з давнім населенням певних територій.

Але вплив давньої народної віри на формування національних ідентичностей в Європі проходив не в плані її світоглядних постулатів і живої релігійної практики, а випливав з самого факту її існування в минулому. Остання думка не загинула в тенетах літературних і етнографічних, а перейшла в нову свою фазу - ідею відродження старих дохристиянських релігій. Сьогодні громади прихильників старих вір з'явились серед представників більшості європейських народів. Це вже добре знані дослідникам Вікка, Асатру, друїдизм, Одінізм тощо. Серед слов'янскьих народів ці процеси протікали під загальною назвою руху за відродження "рідної віри", саме так іменують слов'янські прихильники дохристиянської релігії своє світобачення. Доречним буде зазначити, що першопрохідцями тут виявились поляки і українці.

Отже. На нашу думку, сучасні нації є результатом симбіозу реалізованих християнських соціальних доктрин та відродження старих, дохристиянських національних почуттів які наклались на суспільну свідомість нових соціальних формацій і прагнуть до устійнення в цих формаціях саме передхристиянської сутності нації, як нащадка спільного предка і мешканця єдиної Батьківщини. Останнє знаходить природнє підґрунтя на базі витвореної за допомогою створення книжних народних мов єдиної етнічної спільності, яка в свою чергу є результатом поглинення більш сильним етносом споріднених та менш споріднених, але територіально близьких йому етнічних спільнот. Християнство в цих процесах відіграло двояку роль. Спочатку воно приглушило розвиток національних спільнот привнісши в Європу інтернаціональний світогляд з єдиною священною латинською чи грецькою мовами. Але, прагнучи привернути на свій бік якнайомога більше європейських народів церква пішла на підтримку регіональних влад, чим в свою чергу посприяла консолідації подекуди розрізнених племен в єдиному політичному полі. В часи реформації це обернулось власне проти церкви,а сьогодні й проти християнства. Утворені переважно політичним шляхом європейські спільноти отримали сильний елемент етнічного єднання і національної ідентичності - народну книжну мову. Завдяки цій мові та розвитку друкарства стало можливим ознайомитись спочатку з християнськими творами а пізніше з "поезіями Оссіана", "Калевалою", "Любушиним пророцтвом", "Велесовою книгою", поява яких саме і була елементом становлення націоналізму, а їх результатом стало відродження дохристиянських релігій, які поборюють сьогодні християнство.

  1. Шнирельман В. Неоязичництво на обширах Євразії.//Людина і Світ. - 1999, листопад-грудень. - С.9.
  2. Ендерсон Б. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження і поширення націоналізму. - К.:Критикак,2001. - С.27,28.
  3. Кралюк П.М. Християнство і націоналізм: комунікативно-ідеологічні паралелі. - http://www.upckp.km.ua/lib/articles/36.htm
  4. Вассиян Ю. Парадокси християнства. - http://www.mesogaia.il.if.ua/vasyan.htm
  5. Актон Лорд. Національність. // Націоналізм. Антологія. Упорядники Олег Проценко, Василь Лісовий. - К.: Смолоскипи, 2000. - С.100.
  6. Актон Лорд. Національність. // / Націоналізм. Антологія. Упорядники Олег Проценко, Василь Лісовий. - К.: Смолоскипи, 2000. - С.100.
  7. Ромененчук Б. Що творить націю. - // Хроніка. - 2000. - IV39-40.- С.733.
  8. Грабович Г. Слідами національних містифікацій. - http://krytyka.kiev.ua
http://kozak.iatp.org.ua/