Tanja Keanlgi
(Germany)
tanja_keanlgi@web.de

 

Хто володіє Океаном, той володіє Світом

 

Епіграф: "Губить людей не пиво, губить людей вода".

(коментарі укладача цього тексту подані курсивом, джерела всіх інших повідомлень подані у кінці кожного фрагменту у квадратних дужках)

15. ЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІЇ

Що дають найпростіші генеральні ідеї про якийсь край? Погляд згори на нього як на цілість, погляд на географічну карту. Бо ж географія найбезпосередніше може відобразити те, що творить одність населення якогось краю.

Гляньмо на мапу. Маємо перед собою велику мапу Чорного моря (Понту, Рутенського моря) з його затокою Озівським морем (Меотидою) і ріки - Кубань, Дон, Дніпро, Дністер й Дунай. Ці ріки є нагорі, на північних побережжях, надолі, на півдні, рік нема. Ми могли б представити пляму Чорного моря як своєрідну цибулину з буйними наростами вгорі. Надолі є тільки корінь - вузька протока до Середземного моря. І це дійсно корінь: геологічно Чорне море - це затока Середземного, це решта великої затоки, що від неї ще залишилися Каспійське й Аральське озера.

Звернім увагу насамперед на ріки. Вони об'єднують населення і його оселі як найважливіші засоби комунікації. Особливо важливі великі, спокійні, долинні ріки. На їх значення для людей звернув увагу ще перший антропогеограф Ф. Ратцель. Ріка для мешканців обох її берегів є засіб найдогіднішої комунікації. Недарма донині китайці звуть шоси "сухими дорогами" в протиставлення до ідеальної дороги - ріки. Ріками в житті кожної раси від початку кружляє крам, зброя і закони.

Річна мережа формує одність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови й релігії. Ріки формують групу людности на Україні впродовж тисячоліть. Сітка внутрішніх доріг української території достосована до мережі рік, до переправ, бродів і гирл. Як у біології індивідуальність зародку починається від пульсування окремої системи обігу крови в безформній плазмі, так духовний організм починається на Україні від пульсування мережива річних і зв'язаних з ними суходолових доріг. І це пульсування аж донині оформлює значення української території і зариси її духовности. Всі інші дороги, як залізниці, повітряні шляхи, закоротко діяли, щоб приписати їм глибші впливи. З другого боку, і вони наслідують часто вісь водних шляхів.

Тому легко можна прийняти слова геополітика: "Ріка об'єднує велику кількість людей. Об'єднує їх не тільки в просторі. Вона ставить цілу велику групу людей в обличчі спільних питань, дає їм спільні інтереси" (Горрабін "Географічні підстави історії").

Річна система українських шляхів кінчається з гирлами цих рік. Але це не кінець лучби. це розвинення її в ще більшу систему, систему морську. Чорне море органічно зв'язане з українськими ріками виявом і матеріяльних, і духовних тенденцій української території. Це тенденція найнатуральніша в світі, і історик морів і морських воєн зазначає: "Над водами постали всі осередки цивілізації: Асиро - Вавилонія - над Евфратом і Тигром, Китай - над Янг-Тсе-Кіянгом, Єгипет - над Нілом, Греція й Рим -над Середземним морем і, врешті, Понтида - над Чорним морем. Кожна з тих держав посувалася з течією ріки, доходила до її морського гирла і розпочинала відкриття земель уже на своїх морських дорогах".

Не можемо твердити, що українська духовність почалася від верхів'я чи середини річного ложа, а потім посувалася до гирл. Може, почалося навпаки. Проф. Готьє виразно зазначує, що порти в гирлах українських рік і на побережжі Чорного моря існували ще в неоліті (новокамінній добі), більш-менш на тих самих місцях, де їх застаємо в першім тисячолітті перед Христом.

Проте можемо зазначити чергове пересування центрів української духовности й державности вздовж українських рік; чи то в верхів'ях, чи в середньому бігу рік (Галич - верхів'я Дністра, Київ - середина Дніпра), чи в їх гирлах, отже, на побережжі моря (Ольбія - Дніпро, Бог, Тірас - Дністер, Фанагорія - Кубань). Завжди ці пересування відбувалися по лінії південь - північ, бо вона здебільша відповідає головній осі українських рік. Навіть такі центри території чи духовности України, як Пантикапей в Тавриді чи великі дочірні держави - Новгород Великий над Балтією або Тмуторакань на Кубані ілюструють цю тезу: українська територія мала більш чи менш надморський характер, але головною тенденцією її життя було чергування півночі і півдня в формуванні її культури і державности впродовж тисячоліть.

[ http://newlib.8k.com/lypa/2.html ]

Босфор і Дарданелли, ворота до Середземного моря - це також і ворота України у світ. Україна, в деякій мірі, сама є середземноморською країною (С.Рудницький), і це відрізняє її від інших країн Східної Європи, засуджених на континентальну обмеженість.

[Історія України. Крип'якевич. Львів, Світ-90, ст.23]

Від ХV ст. українські землі жили під безнастанною небезпекою татарських і турецьких наїздів. Коли Золота Орда почала занепадати, татари розбилися на окремі орди, як ногайська над Доном, буджацька між гирлами Дністра і дунаю та Кримська. Кримські татари утворили незалежну державу під династією Гераїв і завдяки географічному відокремленню Криму здобули собі сильну позицію над Чорним морем. В 1479р. Крим прийняв протекторат Туреччини, а в той же час турки обасадили своїми залогами Очаків, Аккерман, Кілію та інші прибережні міста. Так ціле чорноморське побережжя України опинилось у татарських і турецьких руках. Як перше Візантія з своєї бази в Криму спиняла свобідний зріст Київської держави, так тепер татари і турки не допускали української експансії до Чорного моря. Впродовж трьох століть стояла перед Україною проблема, як знищити ці ворожі сили і здобути вільний доступ до моря, до зв'язків зі світом.

…Перший великий похід зорганізував хан Менглі Герай в 1482р. - татари зайняли Київ, пограбували місто разом з церквами і забрали в полон велику силу населення. Заохочена цим успіхом, кримська орда повела постійні напади на Україну, не раз двічі й тричі на рік.

[Історія України. Крип'якевич. Львів, Світ-90, ст.155]

Супроти непевного становища Польщі Хмельницький намагався забезепечити незалежність України зв'язками з іншим державами. На першому місці стояв далі союз із Кримом. Щоб зберегти приязнь хана, гетьман погодився відступити татарам давній замок Іслам-Керман на нижньому Дніпрі. Через те Запоріжжя втратило прямий шлях до Чорного моря. Пів сторіччя пізніше Мазепа дуже засуджував політику Хмельницького за таку поступку татарам. Але для Хмельницького союз із Кримом мав основне значення, і він не щадив ніяких жертв для цього.

[Історія України. Крип'якевич. Львів, Світ-90, ст.177]

**Про роль річок, морів та зокрема морських перевезень і володіння океанами люди замислюються не дуже часто. Особливо в "сухопутних" країнах. Всі думають тільки про володіння землею, а про моря і океани не згадує майже ніхто.

А між тим факти свідчать:

Доля окремих видів транспорту:

1) у світовому ТОВАРОобігу.

Морський -71,5% !!!

Залізничний -13,1%

Трубопровідний -6,9%

Автомобільний -6,3%

Внутрішній водний -2,1%

Повітряний -0,1%

2) у світових ПАСАЖИРОперевезеннях.

Автомобільний -73,2%

Залізничний -17,5%

Повітряний -8,5%

Морський -0,3%

Внутрішній водний -0,5%

[для побудови діаграм використані статистичні дані за 1977-80рр. виклад за шкільними географічними картами того часу]

+++++

**Трохи недавньої історії.

…Товарищу Сталину эти задачи были хорошо ивестны. "Кто владеет морем - тот владеет миром", - сформулировал адмирал Мэхэн, и вождь всех народов понимал, что старый американский военно-морской теоретик был прав, несмотря на всю свою буржуазную ненаучность.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, розд9, АСК, К.-2000, 93]

Сталин страдал оттого, что пришлось несколько притормозить военно-морскую программу из-за нехватки фондовых материалов и из-за вредительства исполнителей. Но продолжал твердо верить, что именно его флоту суждено поставить крест на морском владычестве Англии. Что касается флотов США и Японии, то они, по мнению вождя, к моменту завершения сталинской программы должны были уже уничтожить друг друга. Французский флот уже фактически был уничтожен. С немцами и итальянцами должны были разобраться англичане. Таким образом, вождь мыслил по схеме военно-морских олимпийских игр: Красный флот выходил сразу в финал, где должен был встретиться с англичанами и, разумеется, победить.

Еще никогда в мире не было столь грандиозной и амбициозной программы. К концу 1946 года планировалось построить 16 линкоров и 16 линейных крейсеров, 2 авианосца, 28 легких крейсеров, 20 лидеров, 144 эскадренных миноносца, 96 сторожевиков, 204 тральщика и 408 подводных лодок.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, розд9. АСК, К.-2000, стор98]

К концу 1940 года, когда в США был принят закон о воинской повинности и 5 сентября американское правительство передало англичанам 50 (пятдесят) эскадренных миноносцев якобы в обмен на какие-то английские базы в Западном полушарии, в Берлине поняли, что к Соединенным Штатам нужно применять более простые и дешевые методы воздейстивя.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, розд8. АСК, К.-2000, стор20]

…немецкая разведка добыла очень интересный документ, добыть который, впрочем, было не так уж сложно. Документ даже не был сккретным, имея всего лишь гриф "Не для печати". Это был акт Конгресса США об ассигнованиях на усиление флота в 1940-41 финансовом году. Читая этот документ можно было посмеяться , как смеешься, читая страшный, но явно фантастический роман. Но можно было придти в ужас, если отдать себе отчет в тому, что это все-таки не фантастический роман, а еще небывалая в мире программа вооружения.

10 новых линкоров, в дополнение к 15 находящимя в строю, были заложены или заказаны (а это значит, что деньги на них уже выделены) американским правительством. Заказы на 14 крупных авианосцев, в дополнение к имеющимся 7, с упоением и радостью расхватали судостроительные фирмы западного и восточного побережья. Как тут с горечью было не вспомнить, что единстевнный немецкий авианосец "Граф Цеппелин", спущенный на воду еще в декабре 1938 года, так и не удается достроить. Уже два года корабль ржавеет в Готенгафене. Но и это было не самым главным. Американская программа предусматривала строительство более 800 эсминцев и тысячи десантных судов. Все эти корабли должны были вступить в строй примерно к 1942 году.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, АСК, К.-2000, 372]

…Что касается второго условия — обеспечения господства на море — то здесь положение Германии выглядит вообще бесперспективным. В настоящее время немецкий флот имеет в готовности лишь четыре крейсера и некоторое количество эсминцев, торпедных катеров и минных заградителей. Английский же флот, по нашим данным, только в водах метрополии имеет 5 линкоров, 2 авианосца, 11 крейсеров и более 80 эсминцев. Кроме того, достоверно известно, что прибрежные воды Британии прикрыты плотной зоной минных и иных заграждений. Эти воды охраняют более 700 малых кораблей, из них 200-300 находятся постоянно в море. Сорок соединений флота непрерывно патрулируют воды между Хамбером и Портсмутом.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.1, розд5, АСК, К.-2000, ст234]

28 сентября этого года (йдеться про 1940 рік - прим.Т) Рузвельт протащил через Конгресс закон о воинской повинности и получил 4 миллиарда 800 миллионов долларов “на программу оборонительных мероприятий”, включающую строительство такого количества кораблей и самолетов, от которого захватывало дух. Недавно (8 ноября), выступая в Мюнхене, Гитлер вынужден был признать: “Что касается размеров производства в Америке, то их нельзя выразить даже в астрономических цифрах. Поэтому в данной области я не намерен конкурировать с Америкой”. А если он не намерен конкурировать с Америкой в области производства вооружений, то в чем он вообще может конкурировать?

Его конструкторы не в состоянии были создать серийную модель стратегического бомбардировщика, а Америка уже построила тысячи таких машин. Они уже тайно концентрируются в Англии, а в штабах разрабатывается концепция стратегических бомбардировок Германии и делаются все расчеты уничтожения всей германской промышленности в течение полутора-двух лет.

Гитлер понимал, что это не простые угрозы. Англия в своей истории проиграла много сражений, но никогда не проигрывала войн. Особенно сейчас, когда за ее спиной все более ясно вырисовывается мощный силуэт Соединенных Штатов, не уязвимых ни для каких средств нападения, которыми обладает Гитлер.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, розд8. АСК, К.-2000, стор15]

Черчилль…направил премьер-министру Югославии Цветковичу замечательное письмо следующего содержания. (у лютому 1941р, прим.Т)

"Ваше превосходительство! Полный разгром Гитлера и Муссолини в конечном счете неизбежен. Ни один разумный и дальновидный человек не может сомневаться в этом после того, как английская и американская демократии выразили свою решимость добиться этого разгрома. В мире всего 65 миллионов злобных гуннов, и большинство их занято теперь подавлением австийцев, чехов, поляков и многих других древних народов, которые они терроризируют и грабят. Численность населеиния Британской империи и Соединенных Штатов достигает почти 200 миллионов человек, даже если считать только метрополиии и британские доминионы. Мы обладаем бесспорным господством на море и с помощью Америки вскоре добьемся решающего превосходства и в воздухе. Британская империя и Соединенные Штаты обладают большими богатствами и большими техническими ресурсами, они производят больше стали, чем все остальные страны мира, вместе взятые. Они полны решимости не допустить, чтобы преступные диктаторы, один из которых уже понес невопполнимый урон, ростоптали своими сапогами дело свободы или повернули вспять колесо мирового прогресса…"

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, розд14. АСК, К.-2000, стор447-448]

**ось цифри про чисельність населення Британської імперії з іншого джерела, яке цілком підтверджує слова Черчілля:

К началу ХХ века в рамках Британськой империи находилась территория в 23,6 миллиона квадратных километров с населением 309 миллионов человек. После первой мировой войны - 36 миллионов квадратных километров и свыше 500 миллионов человек - четверть территории и четверть населения земного шара.

[Британия глазами русского. Владимир Осипов. Издательство АПН, Москва-77, ст81.]

**і ще один ліричний відступ від флоту до стратегічної авіації та її застосування у політиці. Йдеться про події Радянсько-Фінської війни 1939-40рр.

Развязка наступила скоро.

На столе Сталина лежало донесение советского посла в Лондоне Ивана Майского, которого накануне вызвали в Форин офис и вручили ноту, где говорилось, что

“Правительство Его Величества, пристально наблюдая за действиями Советского Союза в Финляндии, выражает надежду, что у СССР хватит доброй воли, чтобы разрешить затянувшийся конфликт за столом переговоров и прекратить бессмысленное кровопролитие...”

Завершалась нота весьма витиеватой фразой, смысл которой, однако, был совершенно ясен:

“Правительство Его Величества искренне надеется, что Советский Союз не даст перерасти советско-финскому конфликту в войну гораздо большего масштаба с вовлечением в нее третьих стран”.

Вместе с тем, по линии разведки советской стороне был подброшен документальный фильм, повествующий о суровых буднях далеких английских гарнизонов, раскиданных на бесчисленных базах необъятной империи.

Открывался он звуками марша “Правь, Британия морями!” По экрану плыли надстройки и мачты английских линкоров, расцвеченных флагами во время какого-то очередного королевского ревю в Спитхедде.

Но вот сюжет резко меняется. Вместо благородной водной глади Спитхеддского рейда — песчаные дюны. Аппарат показывает крупным планом ворота с надписью: “База Королевских ВВС в Масуле, Ирак”. Тяжелые бомбардировщики “Веллингтон” прогревают двигатели. Улыбающиеся парни в комбинезонах и пилотках подвешивают в бомболюки полутонные бомбы. Диктор подсказывает за кадром, что каждый “Веллингтон” способен нести три таких бомбы на большие дистанции, вплоть до 3 тысяч миль. Мультипликация показывает пунктиром путь бомбардировщиков. Баку! Вот в чем дело! Или ты останавливаешь свои войска в Финляндии, или мы бомбим Баку! Ты остаешься без нефти и в состоянии войны с нами, англичанами.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.1 розд.3., АСК, К.-2000, 146-147]

Признать, вслед за известным анекдотом, что Гитлер был всего лишь “мелкий тиран сталинской эпохи” здешний истеблишмент и сейчас еще не готов, а до недавнего времени автор такой теории был бы подвергнут остракизму как “фашист”. Ни карьеру сделать ни профессором стать, ни даже опубликовать книгу такой смельчак никогда бы не смог. Оттого-то и на западе людей, решившихся открыто заявить себя антикоммунистами, нашлось немногим более чем в бывшем СССР.

[Владимир Буковский. 92рік. Кембрідж. Передмова до "Льодокол" В.Суворова. ]

**якщо справді визнати, що Гітлер був всього-лиш "дрібний тиран Сталінскої епохи"… і при цьому Сталін так боявся Черчілля, то ким же був Сталін на фоні Черчілля ?

--чи не логічно було б назвати Сталіна "дрібним тираном епохи Черчілля" ?

Удивительно поведение США, БРИТАНИИ и Франции. Представители этих стран сели за судейский стол вместе со сталинскими людоедами, чтобы судит гитлеровских людоедов за людоедство. Так может быть лидеры Западного мира не знали, с кем за судейский стол садятся? Если они этого НЕ ЗНАЛИ - значит ИДИОТЫ, а ЕСЛИ ЗНАЛИ - ПРЕСТУПНИКИ. Запад предавал демократию не только в Ялте, но и в Нюрнберге. Сев за один стол вместе с коммунистическими палачами.

[Віктор Суворов. "Самоубийство". ст 293]

**чи справді у Британії є підстави для пісеньки "Правь Британия морями" ?

31 марта 1964 года Британия рассталась с одним из старейших символов своей имперской власти - флаг королевского флота, который развевался над британским Адмиралтейством с 1628года, был спущен старшим радистом Робертом Мэннингом. С этого дня флот, армия и военно-воздушные силы Британии были обьединены в одно министерство. Интеграция вооружонных сил была признана правительством тори необходимой и неизбежной, в том числе и по соображениям экономии. К тому времени королевський флот, еще в конце войны насчитывавший 6500 боевых единиц, сократился до 248 единиц, то есть в 26 раз. Газеты позволили себе язвить в адрес Адмиралтейства и, подсчитав, что во время войны один адмирал приходился на 85 судов, а сейчас - один на три, вспомнили о "законе Паркинсона", автор которого, английский сатирик Паркинсон, утверждал, что "по мере того как работа сокращается, персонал увеличивается".

Но ирония иронией, а с флотом были связаны самые значительные главы в истории Британии. На его мощи покоилась когда-то вся колониальная империя. Под малиновым флагом с золотым якорем флот адмирала Нельсона выиграл Трафальгардскую битву, эскадры Джеллико и Битти шли в знаменитое Ютландское сражение против немецкого флота Шеера - это было самое крупное морское сражение в первую мировую войну.

[Британия глазами русского. Владимир Осипов. Издательство АПН, Москва-77, ст136-137.]

** 6500 і 248 ? Отже 25/26 всіх військових кораблів Британії були фактично кораблями торговельного флоту! Які у будь-який момент можуть знову стати кораблями військовими.

++++

**а власне ким був Адмірал Нельсон, яким так пишається Британія?

Пірати ХХІ століття. Морський розбій.

Сучаснi “джентльмени удачi”, можливо, не такi екзотичнi, як їхні попередники XVII-ХІХ столiть, проте значно прагматичнiшi: в їх арсеналі напрочуд швидкiсний транспорт і потужна зброя. Це викликає подив i породжує сумнiв у тому, що вождi африканських племен чи азіатських кланiв самотужки здатні органiзувати складнi напади на великi кораблi.

Піратство існує від сивої давнини – лишень люди почали подорожувати морем і торгувати. Через морських розбійників у другому столітті на певний час цілком припинилася морська торгівля між Заходом і Сходом. Особливо численними і жорстокими були африканські корсари і морські розбійники з британських островів. У ХVІІ столітті на острові Мадагаскар реально існувала піратська республіка Лібертація, яка мала навіть власну конституцію. Були часи, коли африканським піратам (корсарам) Англія й Франція платили велику данину за право вільного плавання. Більше того, деякі країни брали піратів на службу – видавали ліцензію на морський грабіж. Найяскравішим прикладом союзу піратів з державними урядами був легендарний одноокий адмірал Нельсон. Пірат-адмірал добротно прислужився Її Величності, за що британці і поставили йому пам’ятник у Лондоні.

Нині, у ХХІ столітті, морський транспорт і надалі обслуговує левову частину міжнародної торгівлі. А де прибутки, там і злочинність. Якщо у Середньовіччя піратство процвітало у Карибському морі – на шляхах, що з’єднували Старий Світ з Америкою, то сьогодні морські розбійники облюбували маршрути, що поєднують Європу з Азією. Ними щорічно проходить понад 50 тисяч кораблів. Відтак, на Азіатсько-Тихоокеанський регіон припадає дві третини нападів.

За даними Міжнародної морської організації, найбільш небезпечними для судноплавства є води Південно-Східної Азії, а також узбережжя Східної Африки (особливо Сомалі) та Бразилії.

Титул “найбільш піратської країни у світі” міцно закріпився за Індонезією. Головна причина того, що споконвічні рибалки відклали свої сіті й взялися за зброю, – важке економічне становище в країні при загальній політичній нестабільності. Появі легіонів морських розбійників сприяло й унікальне географічне розташування Індонезії, з її безліччю (кільканадцять тисяч) дрібних островів і рифів.

Найнебезпечнішим для судноплавства місцем у світі вважається Малаккська протока. Між півостровом Малакка й островом Суматра вона з’єднує Андаманське і Південно-Китайське моря. Через нього щодня проходить понад 600 суден. Чимало з них до місця призначення так і не дійшли...

За підрахунками економістів, збитки від нападів морських розбійників просто величезні – 16 мільярдів доларів на рік, і ця цифра постійно зростає. Кривавим промислом сьогодні займаються сотні потужних піратських угруповань. За останні роки пірати напали на судна з-понад 60 країн світу у водяному просторі майже такої ж кількості держав.

6 грудня 2001 року сталася трагедія, що шокувала Америку, – пірати вбили на Амазонці володаря Кубка Америки, знаменитого 53-річного яхтсмена Пітера Блейка. Блейк завоював безліч престижних міжнародних призів за перемоги у вітрильному спорті. Легендарний шкіпер після смерті Жака-Іва Кусто також був капітаном судна “Каліпсо-2”.

Останнім часом пірати усе частіше “працюють за наведенням” і на замовлення. Вони заздалегідь знають маршрут “жертви”, вантаж, тоннаж, кількість охорони або екіпажу. Піратський промисел тісно пов’язаний з організованим криміналом. Так, діяльність піратських банд в Азії контролюють китайські злочинні угруповання – тріади.

До списку країн у територіальних водах, де за останні роки було вчинено розбійні напади, занесено навіть такі “мирні” європейські держави, як Португалія, Нідерланди, Албанія й Мальта.

Для вдалішої боротьби з піратством мають намір залучати військово-морські флоти. Однак наразі різноманітні міждержавні угоди не дозволяють військовим кораблям запливати у територіальні води інших держав. Навіть для переслідування піратів.

Газета "Високий Замок". Віктор ЗІНЧУК

http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=19811

++++

<<сьогодні морські розбійники облюбували маршрути, що поєднують Європу з Азією.>>

**кому ж так кортить зашкодити судноплавству між Європою та Азією ?

Геополітика Євразії.

Iсторичий екскурс (Євген ЖЕРЕБЕЦЬКИЙ, політолог)

25 січня 1904р. сер Хелфорд Джон Маккіндер, професор географії Лондонського університету і директор Лондонської школи економіки, виступив на засіданні Королівського географічного товариства з доповіддю “Географічна вісь історії”. У цьому самому році доповідь була опублікована в “Географічному журналі”. У 1919-му і 1943 роках Х. Д. Маккіндер повертався до своєї концепції, вносячи в неї певні корективи, однак головні її моменти залишилися незмінними. Протягом століття вона основою англо-американської доктрини стримування. Основні положення зазначеної концепції такі:

Визначальним чинником в історичній та політичній долі народів є географічне положення їх держав.

Регіоном, який відіграє вирішальну роль у політиці та історії, є величезна внутрішня територія Євразії – “історична вісь історії” (у 1915р. Д. Фейргрів назвав її “хартлендом” – серцевиною Землі).

Спочатку під хартлендом Х. Маккіндер розумів Російську імперію, пізніше (в статті The round world and the winning of the Peace, 1943) до серцевинної землі він зараховував пустелі Центральної Азії, Сахару, Арктику, субарктичні зони Сибіру і Північної Америки. Водночас землі Східного Сибіру за Єнісеєм Х. Маккіндер із хартленду вилучив.

З глобального погляду в центрі світу лежить Євразія, усередині якої міститься серце землі – heartland.

Береговий простір хартленду має назву внутрішній півмісяць, який, за Маккіндером, є зоною найбільш активного розвитку цивілізації. Зовнішній півмісяць – це материки і острови поза Євразійським континентом.

Як і більшість геополітиків, Маккіндер поділяв цивілізації на острівні та материкові.

Концепція відображала традиційну імперську політику Великобританії, суть якої полягала в підтримці такого балансу сил в Євразії, що унеможливлював появу сили, яка б загрожувала могутності Британії. Таким чином, основне завдання британської зовнішньої політики Х. Маккіндер бачив у СТВОРЕННІ ТИСКУ ЗОВНІШНЬОГО ПІВМІСЯЦЯ НА ВНУТРІШНІЙ, АБИ НЕ ДОЗВОЛИТИ ПРИМОРСЬКИМ ДЕРЖАВАМ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ХАРТЛЕНДУ.

Хто править хартлендом – править Світовим островом (Євразією), а хто править Євразією – править світом. А тому зовнішня політика Британії має бути націлена на те, щоб чинити максимальні перешкоди виникненню Євразійського Союзу, тобто союзу Німеччини і Росії.

Для цього, за твердженням Х. Маккіндера, потрібно утворити та всіляко підтримувати блок незалежних буферних держав, які б розділяли Німеччину і Росію.

I, нарешті, від останніх слід відрізати країни малого півмісяця, які належать до Середземноморського, Балтійського і Чорноморсько-Каспійського регіонів, що дасть змогу ізолювати Росію від незамерзаючих морів.

Незважаючи на те, що концепція Х. Маккіндера протягом 40 років зазнавала істотних змін, чи не єдиною темою, яка незмінно перекочовувала з однієї його роботи в іншу, була теза про неприйнятність для стратегічної політики Британії євразійського німецько-російського союзу. Зрештою, варто нагадати, що в 1919–1920 рр. Х. Маккіндер був верховним комісаром Антанти в окупованій Україні, брав участь у підготовці Версальського мирного договору і добре розумів значення т.зв. лімітрофних (буферних) держав для безпеки Британії. Слід також підкреслити, що на відміну від України, яка робить лише перші кроки у глобальній стратегічній грі й мало обізнана навіть із азами світової геополітичної класики, консервативні англосаксонські політики не лише знають роботи Хелфорда Маккіндера, а й застосовують їх на практиці.

Незважаючи на внутрішню несуперечливість і логічність, концепція Х. Маккіндера не дістала широкого визнання на батьківщині, однак мала значний вплив на розвиток світової геополітики. Наприклад, можна без застережень стверджувати, що нинішня глобальна стратегія стримування США, найяскравішим представником якої є доктор З. Бжезинський, цілковито базується на спадщині англійського географа сера Хелфорда Джона Маккіндера.

Цей стислий історичний екскурс зроблено для того, щоб показати реально існуючу спадковість англосаксонської геостратегії, а відтак ясніше побачити події в Європі та світі, пов'язані з Iракською війною.

ВIЙНА В IРАКУ ТА ЇЇ ГЕОПОЛIТИЧНI НАСЛIДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

Нинішня війна в Iраку почалася й ведеться, поза сумнівом, із порушенням норм міжнародного публічного права, про що свідчить, зокрема, відсутність мандату ООН на ведення бойових дій.

Ще одна специфічна особливість цієї війни полягає в тім, що так звана антиіракська коаліція фактично є оказіональним військово-політичним утворенням, яке має не стільки військовий, скільки політико-пропагандистський характер. Основне мілітарне, фінансове й організаційне навантаження несуть, безумовно, США. Натомість усі інші союзники Вашингтона (за винятком, можливо, Великобританії) у цій війні дбають про власні політичні та економічні інтереси, до яких антитерористична війна диктаторського режиму С.Хусейна має опосередковане відношення.

Нарешті, “американський” характер війни виявляється у відсутності у складі коаліції таких країн НАТО, як Франція і Німеччина. Кажучи простіше, в цьому випадку військова акція вперше здійснюється практично одноосібно, єдиною світовою наддержавою – США.

…Отже, внаслідок власної недалекоглядності Сполучені Штати опинилися в дуже делікатній ситуації: публічно декларуючи прихильність до об'єднання Європи, вони (разом із Великобританією) змушені зробити це таким чином, щоб ніякого об'єднання не відбулося. Iншими словами, CША і Британія замість колишнього протистояння із СРСР будуть намагатися збудувати в Європі якісно нове протистояння руками самих європейців. Тому сьогодні першочерговим завданням англосаксів у Європі є запобігти утворенню осі Москва – Берлін – Париж. Для цього їм потрібно розділити Європу на проєвропейську і проамериканську, або, кажучи простіше, відновити та впровадити на континенті результати старого доброго Версальського мирного договору. Практично це означає створення буферних (проамериканських, зрозуміло) держав між Росією і Німеччиною та ізоляцію Німеччини та Росії від Середземного моря, яке англосакси традиційно вважають зоною своїх впливів.

http://soskin.info/ea.php?pokazold=2003111201&n=11-12&y=2003

**ще один історичний екскурс:

19. РОЗМАХ ЕЛЛІНІВ

Властиво, на чім полягало значення великих торговельних доріг-магістралей і їх посідання?

Про їх вартість пише український геополітик:

"Головним побудженням до заволодіння великими торговельними магістралями було те, що вони самі були великою цінністю. Старовинні караванні і торговельні шляхи були такою ж державною власністю , як тепер залізничні шляхи. Держави їх пильно експлуатували. Каравани й кораблі обкладувано прорізним подорожнім митом; вкінці, уже за три тисячі літ до Христа, установлено розроблені тарифи для всіх звожених і вивожених товарів. Не диво, що впродовж тисячоліть держави провадили таку ж жорстоку боротьбу за володіння великими торговельними шляхами, як вони провадять це нині за джерела нафти чи за залізні копальні" (Гурко-Кряжин).

Так, наприклад, змінюються від VII (до Христа) аж до XV ст. (по Христу) імперії (перська, елліністична, римська, халіфат, київська), а їх ідея - це контроль над великими торговельними шляхами-магістралями.

Історія торговельних шляхів в дуже великій мірі пояснює політичну й культурну історію світу. Дуже часто зустрічаємо в закордонній політиці імперій на першому місці дбайливість за торговельні магістралі. І то не лишень у наших часах. "Єдиною вимогою вавилонян у зовнішній політиці, - каже Деляпт (Delapte), досліджувач Вавилону, - була безпека торговельних шляхів".

[ http://newlib.8k.com/lypa/2.html ]

"Шовковий шлях" - через Україну.

Україна хоче взяти участь у створенні міжнародного євроазійського транспортного коридору "новий шовковий шлях" для залізничних контейнерних перевезень з Азії до Європи.

Як повідомили у Міністерстві транспорту та зв'язку, він пройде через Китай та інші країни Азійсько-Тихоокенанського регіону: Казахстан, Росію, Україну з наступним розподілом вантажів у Польщу, Німеччину, Угорщину, Словаччину, Чехію і транзитом через їх території.

Довжина цього маршруту, що може мати значну конкурентну перевагу у порівнянні з морським транспортом, становить близько 10 тисяч кілометрів, час доставки вантажів - 14 діб.

У вересні 2002 року міністерства транспорту України і Росії прийняли програму розвитку шести міжнародних транспортних коридорів, щоб до 2007 року довести обсяг експортно-імпортних і транзитних перевезень до 71,6 мільйона тонн.

[Газета Експрес, 30,9-7,10,2004 С.О. стор5]

**то може Україна, як ключова держава цього "шовкового шляху", дуже сильно комусь заважає ? конкуруючи своїми транспортними коридорами з Морськими перевезеннями ?

--Візьмемо інший ракурс. Першим крупним економічним злочином проти України була афера проти Чорноморського Морського Пароплавства, у результаті якої Україна фактично залишилась без торговельного флоту.

А війна проти Сербії, яка привела до фактичної зупинки річкових перевезень по Дунаї, теж найбільш боляче вдарила саме по Україні, оскільки левову частку перевезень по цій найбільшій ріці Європи здійснює саме Дунайська річкова флотилія.

++++

**Стаття про причорномор'я та транспортні коридори від "губернатора" Одеської області - Гриневецького:

Черноморский проект. Геополитика сквозь призму региональных интересов

Можно сопротивляться вторжению армий, вторжению идей сопротивляться невозможно. (Виктор Гюго)

…Однако у всякой медали есть и обратная сторона. Преимущества, которые дает сегодня геополитическое расположение Одесской области, создает и определенные проблемы. Регион расположен в так называемом "кольце напряженности" (Югославия - Приднестровье - Абхазия - Чечня - Нагорный Карабах - Ближний Восток). Наличие "тлеющих точек" вместе со значительным транзитным потенциалом делает его весьма привлекательным для транзита оружия, наркотиков, а также нелегальной миграции.

Есть еще одно важное обстоятельство - наличие в Причерноморско-Дунайском регионе значительного числа так называемых "контактных" зон, где пересекаются этносы, культуры, конфессии, которые в силу этих обстоятельств таят в себе угрозу потенциальных конфликтов.

Наиболее яркими примерами "контактных" зон являются Югославия, Кавказ, Молдова и, конечно же, украинское Придунавье. Именно здесь в силу исторических и географических особенностей сегодня отмечается необычайная пестрота этнического состава населения. Украинцы составляют только 35,8%, все остальное население - представители других национальных сообществ, а именно: болгары - 24,8%, русские - 17,7%, молдаване 15,2%, гагаузы - 4,6% и другие. Все это превращает Придунавье в своеобразный узел экономических, социальных и экологических проблем. Ситуация усложняется и внешним влиянием Молдовы и Румынии.

Есть также еще один аспект, непосредственно связанный с региональным лидерством Украины. "Окно в Европу", которым является для нашего государства Дунай, за последнее время существенно сузилось. Как известно, Украинское Дунайское пароходство до югославских событий было своеобразным костяком системы речных перевозок по Дунаю. Эмбарго против Югославии причинило УДП ущерб в СОТНИ МИЛЛИОНОВ ГРИВЕН. Второй удар по позициям украинских судовладельцев был нанесен в 1999 году, когда в результате бомбардировок НАТО прекратилось сквозное судоходство по Дунаю. И тем не менее, несмотря на потери, на долю УДП приходится основная доля всех перевозок.

Очевидно, что экономическая необходимость неминуемо будет подталкивать Украину к восстановлению позиций УДП. К экономической целесообразности подключается и политический расчет. Оттого, насколько прочным будет положение нашей страны на Дунае, зависит и ее региональный статус, а в целом и ее статус как морской державы, который существенно пошатнулся после развала Черноморского пароходства.

Вопросы украинской политики на Черном море сегодня крайне актуальны, и оценивать ситуацию следует с учетом интересов одного из крупнейших регионов Причерноморья - Одесской области.

Можно было бы не останавливаться столь детально на недостатках евразийской концепции, если бы г-н Окара не пытался именно с этих позиций рассматривать ситуацию в Черноморском регионе, весьма безапелляционно декларируя, что "Украина не является субъектом геополитики в Причерноморье, хотя по своему географическому положению и естественным потенциалам могла бы стать региональным лидером".

По сути, заявляя подобное, автор статьи вычеркивает Украину из списка ключевых политических игроков на Черноморском пространстве, сводя все к традиционной биполярной модели - евроатлантизм против евразийства, США против России, Запад против Востока ("А Черное море, некогда именовавшееся в летописях не иначе как "Руськое", того и гляди, превратится во внутреннее море Североатлантического альянса".)

Крушение Восточного блока поставило на повестку дня пересмотр самого понятия "Европа", более расширенного его толкования, не ограничивающегося определенными географическими, а тем более политическими границами. Оно предполагает, что Европа включает в себя не только страны Европейского Союза, но и все геополитическое пространство "от Атлантики до Урала". Европейские устремления Турции, государства, принадлежащего исламской цивилизации и географически расположенного в основном в Азии, также подталкивают к пересмотру политического контекста понятия "Европа", а вместе с ним и геополитической роли Причерноморья как одной из ключевых зон этого культурно-цивилизационного региона.

Исходя из этого, Черноморский регион следует рассматривать именно как сферу приложения европейской политики, а позицию Украины - как составную ее часть.

Геополитическое представление современной Украины и, соответственно, ее ориентиры формируются в рамках представлений о себе как о "коммуникационном перекрестке". Не случайно в связи с этим украинский политикум ищет возможность реализовать свои интересы среди широкого круга государств Юга, Кавказа, Центральной Азии, на Дальнем Востоке.

Идея о "Москве - третьем Риме" первоначально носила далеко не то значение, которое ей стали придавать позднее. От Константинополя-Стамбула Московское царство отделяло не только Крымское ханство, но, прежде всего, Речь Посполитая, которая до XVII века выступает в роли главного противника Степи. И лишь после присоединения Украины во второй половине XVII века Московское царство непосредственно вошло в контакт с Причерноморской Степью. Тем не менее, вплоть до середины XVIII века отношения России с Османской империей и ее вассалом - Крымским ханством носили характер преимущественно превентивных ударов с целью обезопасить южные границы. Фактически та же задача стояла и перед украинским казачеством.

И, по сути, лишь с появлением "греческого проекта" Екатерины ІІ и актуализацией вопроса о контроле над Босфором и Дарданеллами черноморский вектор российской внешней политики приобрел более или менее четкие очертания: это выразилось в серии русско-турецких войн. Поражение в последней из них (в рамках Первой мировой войны), поставило крест на притязаниях России на так называемое "византийское наследство".

Политический контроль СССР над балканскими государствами - Болгарией и Румынией - во многом способствовал утверждению Советского Дунайского пароходства в качестве крупнейшего грузоперевозчика на Дунае, который по праву считается одной из основных транспортных артерий Европы. Именно дунайское направление сегодня является той частью геополитического наследия России - Советского Союза, которое продолжает Украина.

Готов продемонстрировать это на примере Одесского региона, в котором сегодня сосредоточено 75% морехозяйственного комплекса Украины, в том числе 8 морских портов.

Если в целом Украина представляет собой "коммуникационный перекресток", то Одесская область, как морские ворота Украины, является, пожалуй, самым ярким частным примером такого перекрестка. Регион расположен на пересечении важнейших международных путей из Европы в Азию, из Центральной и Северной Европы (по системе водных путей реки Дунай и каналу Рейн-Майн-Дунай) на Ближний Восток и далее в Юго-Восточную Азию, из государств СНГ в страны Средиземноморья. По территории украинского Причерноморья находятся устья крупнейших водных магистралей: Днепра, Южного Буга, Днестра. Через Азовское море и Волго-Донскую систему водных путей регион связан с Каспийским, Балтийским и Белым морем, с Россией, Казахстаном, Туркменистаном, Азербайджаном и Ираном.

Как известно, II Панъевропейская (КРИТСКАЯ) конференция по вопросам транспорта определила девять транспортных коридоров, четыре из которых проходят по территории нашего государства. И два из них непосредственно связаны с Одесской областью - это 7-й Дунайский и 9-й коридоры.

Кроме того, в последнее время активно осваивается Евроазиатский транспортный коридор, первый участок которого уже действует в виде паромной переправы Ильичевск-Поти/Батуми. Развитие данного транспортного коридора осуществляется в рамках программы TRASECA, которая финансируется Европейским Союзом и предполагает предоставление технической помощи для развития транспортного сообщения в направлении Запад-Восток: из Европы через Черное море, Кавказ и Каспийское море в Центральную Азию.

С пуском нефтепровода Одесса-Броды у Евроазиатского транспортного коридора есть реальный шанс превратиться в маршрут транспортировки энергоносителей из Кавказского региона в Европу. Иными словами, у нас есть возможность развивать контакты не только в меридиональном, но и в широтном направлении.

Лишь один, достаточно показательный пример: для Украины чрезвычайно важно обеспечить себя альтернативными источниками энергоносителей и иметь собственные рынки сбыта сельскохозяйственной и промышленной продукции, которые как раз в этом регионе, а также смежных с ним Ближневосточном и Североафриканском регионах могут выдержать конкуренцию с другими государствами. И если в нынешнем году экспорт из Одесского региона возрос более чем на 70%, то, к примеру, в страны Африканского континента - в 1,8 раза. Это, на мой взгляд, говорит о значительном потенциале, который имеет наша страна на рынках стран Азии и Африки.

http://www.telegrafua.com/articles/1036838893386/

**чому транспортні коридори встановлювались саме на Крітській конференції ?

…В течение 400 лет со времен Генуэзской и Венецианской республик, итальянские кораблестроители постоянно подтверждали свою высочайшую репутацию.

Полным ходом эскадра шла на восток, направляяясь к острову Крит - главному узлу английских морских коммуникаций в Восточном Средиземноморье.

[Ігор Буніч. Операція "Гроза" ч.2, АСК, К.-2000, 497]

+++++

<< нинішня глобальна стратегія стримування США, найяскравішим представником якої є доктор З. Бжезинський, цілковито базується на спадщині англійського географа сера Хелфорда Джона Маккіндера. >>

**ось як проявляється у Бжезінського любов до України у його пророцтвах:

Уривок з інтерв'ю з Михайлом Горинем:

— 7 млн. заробітчан поза межами України (цією цифрою зараз дуже часто оперують ЗМІ, політики) — чи не маємо ми справу з новою хвилею еміграції?

— У 1993 році я мав зустріч з видатним американським політологом, поляком за походження Збігнєвом Бжезінським. Тоді він висловив думку, що Україні ще доведеться пережити серйозний міграційний процес і що цілком можливо, що через декілька років в Україні залишиться 25 млн. населення. Я не знаю, скільки точно українців зараз працює за кордоном, але зрозуміло, що частина тих, хто виїхали, залишиться там назавжди, якщо їм вдасться це зробити. Бо, наприклад, той наплив наших співгромадян, який зараз переживає Італія, — я не думаю, що Італія зможе перетравити його. Поки що вона дає на це згоду, але прийде час, коли зайва робоча сила в Італії з’явиться не тільки серед українців, які там працюють, але й серед італійців. Якщо українська влада не хоче, щоб українські громадяни залишали свою країну в пошуках заробітку або кращої долі, вона повинна подбати про покращання життя в Україні. Адже 25 млн. населення — це одна держава, а 55 млн. — це зовсім інша держава.

ДОВІДКА “Дня”

Михайло ГОРИНЬ народився 17 червня 1930 р. в селі Кнісело Львівської області. За освітою — психолог. У 1965 арештований і в 1966 засуджений на 6 років за антирадянську пропаганду. У 1967 р. за поширення самвидаву серед політв’язнів осуджений на 3 роки ув’язнення у Володимирському централі. Після звільнення в 1971 р. видавав “Бюлетень Гельсинської групи”. У 1981 р. знову арештований і засуджений на 10 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. У 1987 р. звільняється і бере участь у створенні Українського Гельсинського Союзу, Народного Руху України, Української Республіканської партії тощо. У 1989—1999 рр. — головний секретар Руху, 1991—1992 рр. — перший заступник глави НРУ, народний депутат, із 1997 року — член Центрального проводу Республікансько-Християнської партії. З 19 травня 2000 р. — голова Української Всесвітньої Координаційної Ради.

Наталія Трофімова,

[Михайло Горинь. Інтерв'ю. For-ua.com, вересень 2004]

**наступня стаття написана після бомбардувань Югославії, але до усунення Мілошевича:

В настоящее время Бжезинский продолжает преподавательскую и консультативную деятельность. Он является наставником нынешнего Госсекретаря США Мадлен Олбрайт.

Жена Бжезинского Эмилия Бенеш - родственница бывшего президента Чехословакии Эдуарда Бенеша. У четы Бжезинских трое детей.

…Япония, например, после Второй Мировой войны развивалась быстрее, чем СССР, общие результаты модернизации в Италии были заметно лучше советских, не говоря уже о том, что "в царской России темпы роста промышленности с 1890 по 1914 годы был выше таковых, достигнутых при Сталине такой невероятной ценой - ценой человеческих жизней", - напоминает Бжезинский. Однако вплоть до 80-х годов на Западе не был изжит миф "об "исторически позитивной" роли Сталина".

Но Горбачев своими реформами "открыл ящик Пандоры" и тем самым впустил в жизнь советских людей религию, национализм, социальные и политические диспуты, а это, по мнению Бжезинского, - "опасность для целостности марксистско-ленинского учения и потенциально даже для единства СССР". Поэтому автор в своей книге в 1988 году наиболее вероятное будущее Советского Союза представляет себе так. "Длительные, но так и не ведущие к определенным результатам беспорядки" дальнейшие уступки и необдуманные перемены" такие шаги, скорее всего, усилят надвигающийся политический кризис" необходимые для оздоровления экономики реформы, вероятно, лишат советских рабочих главных благ, которыми они пользуются при существующей системе, а именно гарантии занятости и стабильной зарплаты, независимо от производительности, не дав им взамен никаких, сравнимых с этими, преимуществ" усиление среди народов СССР, обозленных непрекращающимся господством Москвы, национальных и религиозных конфликтов или сепаратистских устремлений" нарастающий развал порядка может привести к перевороту в Москве - перевороту, предпринятому военными при поддержке КГБ. Во главе такого переворота встанет, скорее всего, коалиция недовольных русских офицеров, напуганных бюрократов из центрального партаппарата и разгневанных чинов КГБ". Наконец, менее, но все же вероятной в течение ближайших лет Бжезинскому кажется возможность распада Советского Союза.

…Современная Евразия - "великая шахматная доска" - видится Бжезинским как плацдарм для разыгрывания Соединенными Штатами Америки шахматной партии, где фигурами ли, пешками ли являются страны и народы огромного континента с многотысячелетней историей цивилизации, культуры, науки, веры. Бжезинский может позволить себе иметь такой взгляд на Евразию - как взгляд стороннего наблюдателя, сочувствующего, но не сопереживающего. Всегда не только интересно, но и полезно, хотя часто неприятно, увидеть себя глазами постороннего зрителя. Поэтому не следует игнорировать суждения Збигнева Бжезинского - одного из ведущих американских политологов, определяющих сегодня внешнюю политику США, - так как его критический анализ трудностей и преимуществ современного положения стран Евразии в целом и России в частности может оказать несомненную помощь в определении будущего пути нашей страны.

Книга Бжезинского "Великая шахматная доска" написана два года назад. Сегодня же мы наблюдаем практическое воплощение идей американского политолога. Ученица Бжезинского Мадлен Олбрайт, в точности следуя указаниям своего наставника, воодушевленно и непреклонно проводит в жизнь политику американского доминирования. Совсем недавно закончилась война в Югославии, когда самолеты США бомбили города независимого суверенного государства. Только благодаря участию России не были начаты сухопутные операции, которые повлекли бы многочисленные жертвы. Сегодня США не поддерживают борьбу России с боевиками в Чечне, провоцируют манифестации и беспорядки в Белоруссии, усердно подталкивают Украину вступлению в НАТО. Кстати, сын Бжезинского работал в посольстве США в Киеве, также воплощая идеи отца.

http://www.whoiswho.ru/russian/Password/journals/61999/bzejinski.htm

Самым богатым британцем стал… россиянин Роман Абрамович.

Великобритания. Популярная газета "Санди таймс" опубликовала в минувшие выходные ежегодный список самых высокооплачиваемых людей в Великобритании. Первую строчку в этом рейтинге неожиданно занял… россиянин. Губернатор Чукотки и владелец лондонского футбольного клуба "Челси" Роман Абрамович, обосновавшийся с недавнего времени в британской столице, сумел за год заработать 956 миллионов долларов.

Из женщин наибольший доход в 2003 году получила популярная писательница Джоан Роулинг - 212 миллионов долларов. Среди музыкантов выше всех в рейтинге поднялася сэр Пол Маккартни - 68 миллионов долларов. Дэвид Бекхэм заработал почти 35 миллионов долларов, что сделало его самым высокооплачиваемым британским спортсменом. Попал в список "Санди таймс" и 14-летний исполнитель роли Гарри Поттера. Дэниел Рэдклифф получил в нынешнем году около 3 миллионов долларов.

[Газета Факти . 7,11,03 ст 11.]

Росіяни скуповують Лондон ?

Російський олігарх придбав в англійській столиці один із найдорожчих дотепер будинків.

…Близько чотирьох місяців тому якийсь багатій виклав на аукціоні 41 мільйон фунтів стерлінгів (близько 75 мільйонів доларів!) за будинок біля Кенсінгтонського палацу. Чоловік випередив навіть власника "Челсі" Романа Абрамовича та індійського сталевого магната Лакшмі Міттала. Усі багатії гарячково "вираховували" мільярдерів із Саудівської Аравії й Америки. Однак новим власником "хатинки" виявився росіянин Леонард Блаватник.

Зацікавлення цією покупкою серед "грошових мішків", небайдужих до лондонської нерухомості, можна зрозуміти. Адже таємничий конкурент придбав один із найдорожчих будинків, що будь-коли переходив із рук у руки в Лондоні, та ще й у такому престижному місці!

Леонарда Блаватника в Англії знали й раніше. У 2002 він брав уасть у придбанні британським нафтовим концерном ВР акцій російського ТНК, що принесло йому та ще двом росянам 2,6 мільярда доларів зиску. Просто мало хто сподівався, що інтереси олігарха на Туманному Альбіоні вимагають такої, сказати б, вражаючої присутності.

Втім, перекочування російських мільярдерів нового покоління до Британії останнім часом стало стійкою тенденцією. Лондонська "Таймс" зазначає, що, за оцінками експертів, сьогодні у цьому місті мешкає близько 23 тисячі росіян. Адже нувориші привозять із собою ще й величезний почет помічників, адвокатів, радників і молодих підприємців. Імміграція великого російського капіталу до Лондона бере початок у середині дев'яностих років, коли туди прибув перший мільйонер часів перебудови Артем Тарасов, якому довелося втікати з батьківщини. Наступним був опальний Борис Березовський.

А тепер на берегах Темзи вже без помилок вимовляють імена президента "Сибнафти" Романа Абрамовича, Михайла Фрідмана з "Альфа-Груп", Вагіта Алекперова з "Лукойлу"…

Приплив "крутих" з Росії, як пише "Таймс", вітають русофіли, включно з принцом Кентським Майклом, лордом Овеном та лордом Ротшільдом. Однак є й чимало критиків: мовляв, ці росіяни врешті-решт скуплять усю стару добру Англію.

[Газета Експрес, 8-15-,07,04 ст7]

+++++

<< Леонарда Блаватника в Англії знали й раніше. У 2002 він брав уасть у придбанні британським нафтовим концерном ВР акцій російського ТНК, що принесло йому та ще двом росянам 2,6 мільярда доларів зиску.>>

<<Россию до сих пор считают "Диким Западом" ("The Financial Times", Великобритания)

Покупка корпорацией "British Petroleum" 50-ти процентов акций новой совместной нефтяной компании, созданной "ВР" и "ТНК", не означает коренных перемен в восприятии России Западом.

Соавтор доклада управляющий директор компании "SRU" Питер Уоллис (Peter Wallis) говорит, что Россия продолжает оставаться "за пределами инвестиционной карты".

По словам г-на Уоллиса, покупка корпорацией "British Petroleum" 50-ти процентов акций новой совместной нефтяной компании, созданной "ВР" и "ТНК", не означает коренных перемен в восприятии России Западом. "Если вы являетесь производителем нефти, вы должны идти туда, где есть нефть, - говорит г-н Уоллис. - Однако подавляющее количество других людей, с которыми мы разговаривали, продолжает очень осторожно относиться к России".

"Китай стремится к эффективному китайскому либерализму, совмещенному с неизменным политическим авторитаризмом, - отмечает г-н Уоллис, - в то время как Россия, чрезмерно ободренная Западом, поступает, похоже, наоборот".>>

Важливість Грузії пояснюється тими самими причинами, що й важливість Азербайджану. Її прозахідна орієнтація є передумовою важливості та, можливо, самої незалежності Азербайджану. Без Грузії — єдиної транзитної країни, що дозволяє обійти Росію, — і без трубопроводу “Баку-Джейхан” проект забезпечення “різноманітності шляхів доставки” мертвий.

Джеймс ШЕРР (науковий співробітник Центру досліджень конфліктів, Оборонна академія Великобританії)

www.zn.kiev.ua/nn/show/472/44366

Перемога Михайла Саакашвілі: наслідки для україно-грузинських відносин

Перемога Саакашвілі на президентських виборах у Грузії сприятиме реалізації проекту Одеса-Броди, переконані аналітики.

http://www.radio.org.ua/reports/?id_numb=20102

www.ПРАВДА.com.ua , 4.06.2004, 08:00

Інтерв'ю з послом США в Україні Джоном Гербстом:

- Є питання від читача щодо ситуації на ринку пального. З чим ви пов'язуєте подорожчання палива на українських АЗС? З монопольним становищем російських компаній на українському ринку, шантажем уряду росіянами щодо реверсу "Одеса – Броди" чи іншими причинами?

- Слід пам’ятати, що в останні місяці ціна нафти йшла в гору в цілому світі. Крім цього фактору я не знаю, що ще може спричинити зростання цін в Україні.

Але що я міг би сказати, це те, що використання нафтопроводу Одеса–Броди для поставки каспійської нафти в Європу відповідає національним інтересам України. І навіть у короткій перспективі немає причин, які б робили потрібним реверс.

Дехто наводить аргумент, що Україна заробить гроші принаймні в короткій перспективі від російських нафтових компаній. Але цей аргумент, який не відповідає дійсності. Тому що будь–яка нафта, яка б була прокачана від Бродів до Одеси, далі має пройти через чорноморські протоки. А ці протоки на даний момент вже заповнені до максимуму своєї пропускної спроможності.

І через Україну навіть якщо Одеса–Броди буде реверсовано, не пройде більше російської нафти. Просто та нафта, яку планують залити в Одеса–Броди у випадку його реверсування, зараз проходить через Україну іншими шляхами, тобто в інших трубопроводах, або залізничним транспортом.

Тобто гроші, які будуть проплачено за перекачку нафти по Одеса–Броди в зворотньому напрямку, це ті самі гроші, які не будуть тоді отримані за перевезення залізничним транспортом або помпування іншими трубопроводами.

http://www2.pravda.com.ua/archive/2004/june/4/1.shtml

Три роки реверсу.

"Укртранснафта" і російська ТНК-BP підписали контракт щодо прокачування нафтопроводом "Одеса-Броди" 9 млн. тонн нафти у реверсі впродовж трьох років. Через три роки, після закінчення дії підписаного ТНК-BP контракту, сторони можуть переглянути його умови.

[Високий замок, 29,7-4,8,2004 №135 Ст.1]

“Одеса-Броди” під скороченням?

ДНЯМИ українські медіа сколихнула інформація про скорочення обсягів транспортування нафти нафтопроводом “Одеса-Броди”. При цьому всі українські ЗМІ посилалися на повідомлення агентства нафтової інформації “Аргус”, яке, своєю чергою, цитувало слова керівництва АК “Транснефть”.

Так, згідно з повідомленнями, російська сторона переглянула плани транспортування нафти на 2005 рік, і перспективи щодо використання нафтопроводу невтішні, – повідомляє “Деловая неделя”. Зокрема, видання називає цифру поставки обсягом 4,8 млн. тонн нафти щороку. Росіяни стверджують, що нафтотрейдери не висловлюють бажання користуватися реверсом “Одеса-Броди” через його низькі економічні показники.

Натомість, на відміну від мас-медіа, нафтовики не створюють переполоху. “Укртранснафта” укладала угоду з ТНК-ВР, а не з “Транснефтю”, тому ми не вбачаємо необхідності коментувати їхні плани щодо транспортування”, – розповів “Газеті” представник прес-служби ВАТ “Укртранснафта” Юрій Корольчук. Відповідно, доки ТНК-ВР не заявить про скорочення обсягів транспортування, немає сенсу говорити про це взагалі.

Нагадаємо, що у вересні розпочали транспортування нафти нафтогоном “Одеса-Броди” у реверсному режимі. Сам нафтопровід створили 2001 року, його протяжність – 667 кілометрів, потужність – 9 млн. тонн на рік. Спершу нафтогін планували використовувати для транспортування каспійської та казахської нафти з Одеси в Броди, а звідти – у Східну та Центральну Європу. В липні Кабінет Міністрів ухвалив рішення, згідно з яким нафтопровід “Одеса-Броди” працюватиме у реверсному режимі, в напрямку до Одеси.

http://www.gazeta.lviv.ua/2004/09/30/NewspaperArticle.2004-09-29.0517

**чи для того будувався цей нафтопровід, щоб качати нафту з Бродів до Одеси ?

--абревіатура BP означає не що інше як British Petroleum, отже версія про те що саме "москалі" окупували "трубу" не відповідає дійсності.

…і взагалі, така ситуація наводить на думку, що окрім "клятих москалів" у світі існує багато інших націй, чиї інтереси, м'яко-кажучи, не зовсім збігаються з інтересами України.

Отже відоме гасло "геть від Москви" потребує суттєвого доповнення та розшинення.

"хто володіє морським транспортом, той володіє світовою промисловістю". А морським транспортом у світовому маштабі володіє саме Британія…

Підсумовуючи цей збірник цитат, спробую виділити найважливішу інформацію і подати її ось у такій послідовності. Ось під таким гаслом:

Чи заважає Україна та Грузія піратському бізнесу ?

Без Грузії — єдиної транзитної країни, що дозволяє обійти Росію, — і без трубопроводу “Баку-Джейхан” проект забезпечення “різноманітності шляхів доставки” мертвий.

Перемога Саакашвілі на президентських виборах у Грузії сприятиме реалізації проекту Одеса-Броди, переконані аналітики.

"Укртранснафта" і російська ТНК-BP підписали контракт щодо прокачування нафтопроводом "Одеса-Броди" 9 млн. тонн нафти у реверсі впродовж трьох років. Через три роки, після закінчення дії підписаного ТНК-BP контракту, сторони можуть переглянути його умови.

доки ТНК-ВР не заявить про скорочення обсягів транспортування, немає сенсу говорити про це взагалі. Нагадаємо, що у вересні розпочали транспортування нафти нафтогоном “Одеса-Броди” у реверсному режимі. Сам нафтопровід створили 2001 року, його протяжність – 667 кілометрів, потужність – 9 млн. тонн на рік. Спершу нафтогін планували використовувати для транспортування каспійської та казахської нафти з Одеси в Броди, а звідти – у Східну та Центральну Європу. В липні Кабінет Міністрів ухвалив рішення, згідно з яким нафтопровід “Одеса-Броди” працюватиме у реверсному режимі, в напрямку до Одеси.

І навіть у короткій перспективі немає причин, які б робили потрібним реверс.

Дехто наводить аргумент, що Україна заробить гроші принаймні в короткій перспективі від російських нафтових компаній. Але цей аргумент, який не відповідає дійсності. Тому що будь–яка нафта, яка б була прокачана від Бродів до Одеси, далі має пройти через чорноморські протоки. А ці протоки на даний момент вже заповнені до максимуму своєї пропускної спроможності.

І через Україну навіть якщо Одеса–Броди буде реверсовано, не пройде більше російської нафти. Просто та нафта, яку планують залити в Одеса–Броди у випадку його реверсування, зараз проходить через Україну іншими шляхами, тобто в інших трубопроводах, або залізничним транспортом.

 

Россию до сих пор считают "Диким Западом" ("The Financial Times", Великобритания) Покупка корпорацией "British Petroleum" 50-ти процентов акций новой совместной нефтяной компании, созданной "ВР" и "ТНК", не означает коренных перемен в восприятии России Западом.

Соавтор доклада управляющий директор компании "SRU" Питер Уоллис (Peter Wallis) говорит, что Россия продолжает оставаться "за пределами инвестиционной карты".

…Губернатор Чукотки и владелец лондонского футбольного клуба "Челси" Роман Абрамович, обосновавшийся с недавнего времени в британской столице, сумел за год заработать 956 миллионов долларов.

…Близько чотирьох місяців тому якийсь багатій виклав на аукціоні 41 мільйон фунтів стерлінгів (близько 75 мільйонів доларів!) за будинок біля Кенсінгтонського палацу. Чоловік випередив навіть власника "Челсі" Романа Абрамовича та індійського сталевого магната Лакшмі Міттала. Леонарда Блаватника в Англії знали й раніше. У 2002 він брав уасть у придбанні британським нафтовим концерном ВР акцій російського ТНК, що принесло йому та ще двом росянам 2,6 мільярда доларів зиску.

перекочування російських мільярдерів нового покоління до Британії останнім часом стало стійкою тенденцією.

Імміграція великого російського капіталу до Лондона бере початок у середині дев'яностих років, коли туди прибув перший мільйонер часів перебудови Артем Тарасов, якому довелося втікати з батьківщини. Наступним був опальний Борис Березовський.

А тепер на берегах Темзи вже без помилок вимовляють імена президента "Сибнафти" Романа Абрамовича, Михайла Фрідмана з "Альфа-Груп", Вагіта Алекперова з "Лукойлу"…

Черчилль…В мире всего 65 миллионов злобных гуннов, и большинство их занято теперь подавлением австийцев, чехов, поляков и многих других древних народов, которые они терроризируют и грабят. Численность населеиния Британской империи и Соединенных Штатов достигает почти 200 миллионов человек, даже если считать только метрополиии и британские доминионы. Мы обладаем бесспорным господством на море и с помощью Америки вскоре добьемся решающего превосходства и в воздухе. Британская империя и Соединенные Штаты обладают большими богатствами и большими техническими ресурсами, они производят больше стали, чем все остальные страны мира, вместе взятые.

Англия в своей истории проиграла много сражений, но никогда не проигрывала войн.

К началу ХХ века в рамках Британськой империи находилась территория в 23,6 миллиона квадратных километров с населением 309 миллионов человек. После первой мировой войны - 36 миллионов квадратных километров и свыше 500 миллионов человек - четверть территории и четверть населения земного шара.

…королевський флот, еще в конце войны насчитывавший 6500 боевых единиц, сократился до 248 единиц, то есть в 26 раз. с флотом были связаны самые значительные главы в истории Британии. флот адмирала Нельсона выиграл Трафальгардскую битву…

У ХVІІ столітті на острові Мадагаскар реально існувала піратська республіка Лібертація, яка мала навіть власну конституцію. Були часи, коли африканським піратам (корсарам) Англія й Франція платили велику данину за право вільного плавання. Більше того, деякі країни брали піратів на службу – видавали ліцензію на морський грабіж. Найяскравішим прикладом союзу піратів з державними урядами був легендарний одноокий адмірал Нельсон. Пірат-адмірал добротно прислужився Її Величності, за що британці і поставили йому пам’ятник у Лондоні.

Через морських розбійників у другому столітті на певний час цілком припинилася морська торгівля між Заходом і Сходом. Особливо численними і жорстокими були африканські корсари і морські розбійники з британських островів.

Останнім часом пірати усе частіше “працюють за наведенням” і на замовлення.

До списку країн у територіальних водах, де за останні роки було вчинено розбійні напади, занесено навіть такі “мирні” європейські держави, як Португалія, Нідерланди, Албанія й Мальта.

збитки від нападів морських розбійників просто величезні – 16 мільярдів доларів на рік, і ця цифра постійно зростає.

…швидкiсний транспорт і потужна зброя. Це викликає подив i породжує сумнiв у тому, що вождi африканських племен чи азіатських кланiв самотужки здатні органiзувати складнi напади на великi кораблi.

Нині, у ХХІ столітті, морський транспорт і надалі обслуговує левову частину міжнародної торгівлі. А де прибутки, там і злочинність. Якщо у Середньовіччя піратство процвітало у Карибському морі – на шляхах, що з’єднували Старий Світ з Америкою, то сьогодні морські розбійники облюбували маршрути, що поєднують Європу з Азією.

Визначальним чинником в історичній та політичній долі народів є географічне положення їх держав.

З глобального погляду в центрі світу лежить Євразія, усередині якої міститься серце землі – heartland.

Береговий простір хартленду має назву внутрішній півмісяць, який, за Маккіндером, є зоною найбільш активного розвитку цивілізації. Зовнішній півмісяць – це материки і острови поза Євразійським континентом.

Як і більшість геополітиків, Маккіндер поділяв цивілізації на острівні та материкові.

Концепція відображала традиційну імперську політику Великобританії, суть якої полягала в підтримці такого балансу сил в Євразії, що унеможливлював появу сили, яка б загрожувала могутності Британії. Таким чином, основне завдання британської зовнішньої політики Х. Маккіндер бачив у СТВОРЕННІ ТИСКУ ЗОВНІШНЬОГО ПІВМІСЯЦЯ НА ВНУТРІШНІЙ, АБИ НЕ ДОЗВОЛИТИ ПРИМОРСЬКИМ ДЕРЖАВАМ ПРИЄДНАТИСЯ ДО ХАРТЛЕНДУ.

Хто править хартлендом – править Світовим островом (Євразією), а хто править Євразією – править світом.

Для цього, за твердженням Х. Маккіндера, потрібно утворити та всіляко підтримувати блок незалежних буферних держав, які б розділяли Німеччину і Росію. I, нарешті, від останніх слід відрізати країни малого півмісяця, які належать до Середземноморського, Балтійського і Чорноморсько-Каспійського регіонів, що дасть змогу ізолювати Росію від незамерзаючих морів.

Незважаючи на те, що концепція Х. Маккіндера протягом 40 років зазнавала істотних змін, чи не єдиною темою, яка незмінно перекочовувала з однієї його роботи в іншу, була теза про неприйнятність для стратегічної політики Британії євразійського німецько-російського союзу.

…консервативні англосаксонські політики не лише знають роботи Хелфорда Маккіндера, а й застосовують їх на практиці.

…глобальна стратегія стримування США, найяскравішим представником якої є доктор З. Бжезинський, цілковито базується на спадщині англійського географа сера Хелфорда Джона Маккіндера.

Нинішня війна в Iраку почалася й ведеться, поза сумнівом, із порушенням норм міжнародного публічного права, про що свідчить, зокрема, відсутність мандату ООН на ведення бойових дій.

CША і Британія замість колишнього протистояння із СРСР будуть намагатися збудувати в Європі якісно нове протистояння руками самих європейців. Тому сьогодні першочерговим завданням англосаксів у Європі є запобігти утворенню осі Москва – Берлін – Париж. Для цього їм потрібно розділити Європу на проєвропейську і проамериканську, або, кажучи простіше, відновити та впровадити на континенті результати старого доброго Версальського мирного договору. Практично це означає створення буферних (проамериканських, зрозуміло) держав між Росією і Німеччиною та ізоляцію Німеччини та Росії від Середземного моря, яке англосакси традиційно вважають зоною своїх впливів.

Бжезинский продолжает преподавательскую и консультативную деятельность. Он является наставником нынешнего Госсекретаря США Мадлен Олбрайт.

Жена Бжезинского Эмилия Бенеш - родственница бывшего президента Чехословакии Эдуарда Бенеша.

…по мнению Бжезинского, - "опасность для целостности марксистско-ленинского учения и потенциально даже для единства СССР". Поэтому автор в своей книге в 1988 году наиболее вероятное будущее Советского Союза представляет себе так. "Длительные, но так и не ведущие к определенным результатам беспорядки" дальнейшие уступки и необдуманные перемены".

Современная Евразия - "великая шахматная доска" - видится Бжезинским как плацдарм для разыгрывания Соединенными Штатами Америки шахматной партии, где фигурами ли, пешками ли являются страны и народы огромного континента с многотысячелетней историей цивилизации, культуры, науки, веры. Бжезинский может позволить себе иметь такой взгляд на Евразию - как взгляд стороннего наблюдателя, сочувствующего, но не сопереживающего.

сын Бжезинского работал в посольстве США в Киеве, также воплощая идеи отца.

У 1993 році я мав зустріч з видатним американським політологом, поляком за походження Збігнєвом Бжезінським. Тоді він висловив думку, що Україні ще доведеться пережити серйозний міграційний процес і що цілком можливо, що через декілька років в Україні залишиться 25 млн. населення.

Не диво, що впродовж тисячоліть держави провадили таку ж жорстоку боротьбу за володіння великими торговельними шляхами, …імперії (перська, елліністична, римська, халіфат, київська), а їх ідея - це контроль над великими торговельними шляхами-магістралями.

Історія торговельних шляхів в дуже великій мірі пояснює політичну й культурну історію світу. Дуже часто зустрічаємо в закордонній політиці імперій на першому місці дбайливість за торговельні магістралі. І то не лишень у наших часах. "Єдиною вимогою вавилонян у зовнішній політиці, - каже Деляпт (Delapte), досліджувач Вавилону, - була безпека торговельних шляхів".

Звернім увагу насамперед на ріки. Вони об'єднують населення і його оселі як найважливіші засоби комунікації. Особливо важливі великі, спокійні, долинні ріки. На їх значення для людей звернув увагу ще перший антропогеограф Ф. Ратцель. Ріка для мешканців обох її берегів є засіб найдогіднішої комунікації. Недарма донині китайці звуть шоси "сухими дорогами" в протиставлення до ідеальної дороги - ріки. Ріками в житті кожної раси від початку кружляє крам, зброя і закони.

Річна мережа формує одність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови й релігії. Ріки формують групу людности на Україні впродовж тисячоліть. Сітка внутрішніх доріг української території достосована до мережі рік, до переправ, бродів і гирл

українська територія мала більш чи менш надморський характер, але головною тенденцією її життя було чергування півночі і півдня в формуванні її культури і державности впродовж тисячоліть.

Босфор і Дарданелли, ворота до Середземного моря - це також і ворота України у світ. Україна, в деякій мірі, сама є середземноморською країною (С.Рудницький)

Европа включает в себя не только страны Европейского Союза, но и все геополитическое пространство "от Атлантики до Урала". Европейские устремления Турции, государства, принадлежащего исламской цивилизации и географически расположенного в основном в Азии, также подталкивают к пересмотру политического контекста понятия "Европа", а вместе с ним и геополитической роли Причерноморья как одной из ключевых зон этого культурно-цивилизационного региона.

Геополитическое представление современной Украины и, соответственно, ее ориентиры формируются в рамках представлений о себе как о "коммуникационном перекрестке".

Если в целом Украина представляет собой "коммуникационный перекресток", то Одесская область, как морские ворота Украины, является, пожалуй, самым ярким частным примером такого перекрестка. Регион расположен на пересечении важнейших международных путей из Европы в Азию, из Центральной и Северной Европы (по системе водных путей реки Дунай и каналу Рейн-Майн-Дунай) на Ближний Восток и далее в Юго-Восточную Азию, из государств СНГ в страны Средиземноморья. По территории украинского Причерноморья находятся устья крупнейших водных магистралей: Днепра, Южного Буга, Днестра. Через Азовское море и Волго-Донскую систему водных путей регион связан с Каспийским, Балтийским и Белым морем, с Россией, Казахстаном, Туркменистаном, Азербайджаном и Ираном.

…геополитическое расположение Одесской области, создает и определенные проблемы. Регион расположен в так называемом "кольце напряженности" (Югославия - Приднестровье - Абхазия - Чечня - Нагорный Карабах - Ближний Восток).

Украинское Дунайское пароходство до югославских событий было своеобразным костяком системы речных перевозок по Дунаю. Эмбарго против Югославии причинило УДП ущерб в СОТНИ МИЛЛИОНОВ ГРИВЕН. Второй удар по позициям украинских судовладельцев был нанесен в 1999 году, когда в результате бомбардировок НАТО прекратилось сквозное судоходство по Дунаю. И тем не менее, несмотря на потери, на долю УДП приходится основная доля всех перевозок.

насколько прочным будет положение нашей страны на Дунае, зависит и ее региональный статус, а в целом и ее статус как морской державы, который существенно пошатнулся после развала Черноморского пароходства.

Как известно, II Панъевропейская (КРИТСКАЯ) конференция по вопросам транспорта определила девять транспортных коридоров, четыре из которых проходят по территории нашего государства. И два из них непосредственно связаны с Одесской областью - это 7-й Дунайский и 9-й коридоры.

С пуском нефтепровода Одесса-Броды у Евроазиатского транспортного коридора есть реальный шанс превратиться в маршрут транспортировки энергоносителей из Кавказского региона в Европу.

…острову Крит - главному узлу английских морских коммуникаций в Восточном Средиземноморье.

…міжнародного євроазійського транспортного коридору "новий шовковий шлях" для залізничних контейнерних перевезень з Азії до Європи.

…пройде через Китай та інші країни Азійсько-Тихоокенанського регіону: Казахстан, Росію, Україну з наступним розподілом вантажів у Польщу, Німеччину, Угорщину, Словаччину, Чехію і транзитом через їх території.

Довжина цього маршруту, що може мати значну конкурентну перевагу у порівнянні з морським транспортом, становить близько 10 тисяч кілометрів, час доставки вантажів - 14 діб.

У вересні 2002 року міністерства транспорту України і Росії прийняли програму розвитку шести міжнародних транспортних коридорів,

Доля окремих видів транспорту:

1) у світовому ТОВАРОобігу.

Морський -71,5% !!!

"Кто владеет морем - тот владеет миром", - сформулировал адмирал Мэхэн.

**Для всіх, хто не полінувався подивитися на карту Північного Кавказу, здасться дуже дивним той факт, що коментуючи події у Беслані, ніхто з аналітиків не звернув увагу на такий простий факт:

Беслан знаходиться на роздоріжжі.

Саме у Беслані від траси: М29 (Ростов-Баку, попри Грозний і далі - до Ірану) відгалужується дорога А301 (на Владикавказ)…

І очевидно, що події у Беслані завдали суттєвого удару по обох цих транспортних коридорах.

…А може справа не тільки у нафті? Може вся проблема України, Грузії та інших "транзитних" країн саме у тому, що ми всі разом зі своїми сухопутними транспортними коридорами, відбираємо хліб у морських перевізників та ЗАВАЖАЄМО ПІРАТАМ робити свій бізнес ?