*MESOGAIA-SARMATIA*
Imperium Internum
(РОССИЯ - УКРАИНА - БОЛГАРИЯ)


Священна класова війна в контексті націонал-більшовицької інтерпретації (українська версія)

Автор: Д. Зелений, national — leftist

Вона завжди актуальна і залишиться після смерті останнього марксиста. Дугін говорить про те, що „рускіє” — це не нація, але клас. Повіримо йому і прикинемо відповідні до його опінії рідні, українські перспективи. Наший шлях не близький і лежить через Переяславську раду, поновне перезакріпачення лівобережних селян, руйнування Січі, страту Гонти, „індуастріалізацію Донбасу”, відторгнення Кубані і Сх. Слобожанщини, зазіхання на Тузлу і масу інших, зовсім не „імперіалістичних” робітничих взаємин, між їхніми робітниками і вітчизняними трударями. Такий собі, невеликий за часом розрішення, всього-навсього трьохсотлітній трудовий конфлікт.

Романтичний і не дуже вжитковий „дух нації” зморщився і перетворився на невеликого, загодованого чіпсами, заляканого бороданями у куфіях і завжди хворого (дякувати „юним екологам” із хімічних компаній) скандинавського мумі-гомика. Вістря українських визвольних рухів було і залишається соціально обгрунтованим і немає значення, говоримо про геноцид євреїв в часи Хмельницького, поляків за Бандери чи ліберальні революції Ющенка.

„Український дух” подібний на недоношене немовля, а для тих, хто вірить у його предковічне існування — на скаліченого іноземними працедавцями і затурканого російськомового бомжа, котрий не має що їсти, де жити і що читати. І все це сидячи біля зруйнуваної „гостями” хатинки, прямо на фундаменті щойно закладеної, нової. Він ховається за недооцінену теорію економічного базису і звідти виглядає його упосліджений п’яними” „братами” і зруйнований чорнобильським випромінюванням колись гордий арійський ніс.

Конотоп, Крути, Броди, Гуляйполе, Холодний Яр — скільки було цих, помилково визначених історичними переможцями і істориками цих переможців коли вдалих, а коли і трагічних на шляху до останньої Калі, катастроф? Сакральність їхньої енергетики викликає трепет і схований під бушлатом окраєць свідчив про бажання ділитися лише із собі подібними, а не москалями, чекістами та іншими історичними реінкарнаціями завжди одного, але постійно замаскованого номадичного прагнення поцупити, забрати і примусити віддавати потом зароблене, Ворога, імен у котрого багато.

Схований окраєць свідчить про алергічну реакцію на постійно голодних, а від того ще лінивіших і агресивніших сусідів, котрі закріплюються на вищих соціальних щаблях і уможливлюють появу специфічно української класової ненависті і свідомих своєї упослідженості масових виступів, котрі не кривлячи душею (її більшість продало ще у 7-му коліні) ми називаємо „священною класовою війною”. Їй кілька тисяч років і вона навряд чи закінчиться до пришестя Христа. Він послав нам паразитів і ми повинні нести хреста до місця своєї останньої Голгофи, а зрозуміліше висловлюючися — на берег річки — там стоїть божеська кузня, у ній він запалить люльку і глибоко затягнувшися, спитає: „Як справи?” Дасть потягнути пахучої небесної табаки і витягне мобільний останньої небесної моделі. Короткий звінок здаватиметься формальністю, але через кілька хвилин двійко здоровенних товаришів з крилами за спиною щосили „лупатимуть цю скалу”, простіше кажучи — збиватимуть кайдани. І тільки тоді падуть капіталістичні окови, нація знову стане народом, її посадять збоку біля нашого земляка Христа і ми із задоволення дивитимемся, як чорти тягнутимуть до пекла всіх цих „визволителів”, „братів” і „добрих сусідів”, котрі програють свою останню, ту саму класову війну, і все тому, що правда завше перемагає кривду і тому, що перший пролетар був не лише божественного, але і українського походження.

Цього не знав навіть Маркс.

соціальний патріотизм, шовінізм і паразитизм

Скористаймося „рядом Рота”, котрий на академічному рівні засвідчує очікуване Свободою „повернення пролетаріяту”. Три складові описують український соціум ліпше за десяток оплачуваних режимом соціологів. Це:

новий соціальний суб’єкт” — тобто ми — український робочий клас, а точніше кажучи — українці, як робочий клас — опубліковане на останній сторінці оголошення типу „фирме нужны разнорабочие, охранники и уборщицы...”. Суб’єкт відомий нездоровим патріотизмом у всьому, що стосується консервації власної упослідженості, інакше чим пояснити цікавий своєю перманентністю факт, цифри котрого вказують на наступне: українці не перші, не другі і навіть не треті серед носіїв вищої освіти, зайнятості у невиробничій сфері і управлінській діяльності. Ми говоримо за процетне співвідношення і розуміємо, що рішення упродовж років, десятиліть і глибше — якщо позоритися і ховатися за конспірологічними схемами — століть — приймають не ті, кого приймаючі рішення коли нейтрально, а буває — вимушено, називають „украинцами”;

капітал” — носить здебільшого невітчизняний характер і працює за принципом „новоімперських” культурних і далі — цивілізаційних „пасток для варварів”, в ході котрого експортуються брудні гроші, нетрадиційні і непритаманні для нас цінності, відходи хімічної промисловості, а вивозяться жінки, робоча сила, інтелектуальна власність, залишки суверенітету і покалічена колаборантами „воля до Волі”. Товар фасується надзвичайно кваліфікованими працівниками і містить купу кольорових обгорток, мета яких підказати свою „братскість”, „стратегічність”, „демократичність” і „цивілізованість”.

Фінансовий (перманетне скуповування стратегічних галузей економіки), культуровий (затягування до „сині” російськомовного жгута і поступе замирання україномовного серцебиття і Буття-Життя) і військовий (нерозуміючі натяків гості із так званого „Російського Чорноморського флоту” — того, що годується із севастопольської українофобії) капітали подібні до боксерів, вони б’ють селюкуватого рефері і це під улюлюкання черги бажаючих пустити кров, ще сильніше, власними руками — серед них представники „нового світового порядку” (США), його меншого європейського „брата” в особі ЄС і (про нього ми вже казали) і гарцюючий на рингу триєдиний бувший „брат-гарант”.

Шовінізм капіталістів стирчить із кишень, у лівій це украдена у робітника під масою приводів (амортизація, податки тощо) додаткова вартість, тобто кілька годин різної за натхненням праці, і тверде переконання у нерентабельності автохтонних культур у правій — „Мы би писали по-украински, но ведь кто такое читает?” — кажуть шовіністи і лікують наші мозолі своїми „частушками”, цим незбагненним надбанням „світової культури”, купуючи за безцінь нафтовий транзит і продаючи (із задоволенням) вмонтовані як бомба прихованої дії криптоімперські коди, котрі говорять і просто верещать: „ми вищі, ви відсталіші” — читайте нас, слухайте, їжте, носіть, їздіть — це класно, модно, шикарно, так роблять всі — стань нами, у в цьому твоя реалізація — все інше — село, недобиті бандерівці, колись німецькі, а зараз — американські шпигуни, неформат, все життєве, вартісне, сакральне і освячене рекламними піарами — наше, від шкарпеток до патріархатів, історії Ради і інтерпретації майданівських подій, ви — „українська єресь”, виразка, атавізм!!! Це лікується і ми разом відбудовуватимемо повоєнний Ірак, розбудовуватимемо „єдиний економічний простір” і можливо, приймемо вас до ЄС, НАТО, СОТ, ЄЕП, „Слов’янського союзу” і тому подібного зовсім непотрібного;

бюрократія” — і притаманний їй паразитизм грають на одному із „капіталістами” футбольному полі. Бюрократи стоять на воротах, частина із них обслуговує наперед домовлені матчі, вони у реферах, на трибуні і у журналістських ложах. Вони б’ють нечисленних українських хулс, прозиваються расистськими (їх ми розглянемо пізніше) прізвиськами, подають м’ячі лідерам і виганяють аутсайдерів. Вони підсужують і як це повелося — вдовільняються залишками з барського столу, кожен в залежності від обраної у 90-х дієти — нафтової, газової, або просто на „довольствії у двора”.

що таке криптофашизм і як з ним боротися

Перша частина значить „латентний”, „невидимий”, „прихований”. Друга — відома із дитинства, нею називають поганих опонентів у грі під назвою „війна”. Що таке „хвашизм”, насправді не знає ніхто, але явище, погодьтеся, не саме приємне? В нашому розумінні „хвашизм” — це завжди упереджене, викохане століттями ставлення прибулих до автохтонів, така собі спочатку расистська, а по тому класично-колоніальна практика-риторика-інституція. Введенення військ — переорієнтація ідентифікаторів — академічне обгрунтування. Окупація — колонізація — асиміляція. І так далі і тому подібне. „Хвашизм” — це союз місцевих олігархів і прийшлих реакціонерів, при тому, що, на відміну від гітлерівської Німеччини, латиноукраїнська олігархія завше компрадорська, від козаків Ханенка до плекаючої „малоросійську тожсамість” „української еліти”, східноукраїнської, передусім. Це правда, її смак — полині, у рідних Донцову мелітопольських степах.

Міркуючи над проблемою ми знаходимось на схожу до наступної гіпотетичну алегорію, пункти котрої лягають в основу сучасної неоколоніальної методології, а саме:

расистські практики

криптофашизм і

культурний імперіалізм

Взаємозв’язок, потрібний для продуктивного гноблення, а після, принаймні часткового (як це відбулося на початку 90-х) розвінчання — легітимізованої експлуатації, подібний до знайомого всім пірамідального принципа, інший варіант — „матрьошки”.

Комплекс побутових реакцій, тих, що базують визначені нами расистські практики грунтується на послідовному кожноденному упослідженні представників культурної меншості, помагаючи відчути меншовартість, або, як мінімум, недолугість своїх ніби-то природніх сподівань. Тут анекдоти про „дурних хохлів”, „хитрих жидів”, „збоченців-банабаків”, „вроджених тупаків чукч”, „тупіших молдаван” тощо. Єдиний позитивний — це трохи випиваючий „Иван”, доля котрого у здобутті неординарних рішень і демонстрації п’яного, проте напрочуд винахідливого „русского духа”. Є маса слів, котрі ми чуємо щодня і котрі звичніші даного при хрещенні імені, серед них: хохли (українці), жиди (євреї), банабаки (кавказці і кримські татари), чурки (здебільшого азіати), чорно...і (загоріліші московських туристів), бульбаші (білоруси), лабуси (прибалти) і надзвичайно популярне останнім часом „бандєровци”, тобто галичани у вузькому значенні і всі, кого не влаштовує донецько-кримський геополітичний вибір, взагалі.

Можна не вірити і спробувати пересвідчитися, як варіанти пропонується розглянути наступні життєві ситуації:

попросити пачку „Бонда” у пересічному донецькому, а ще ліпше — севастопольському кіоску, наполягаючи на україномовній артикуляції свого бажання покурити;

користатися з мови на недержавному підприємстві протягом принаймні двох тижнів. Спробуйте у Києві, результат вас здивує;

Ці і їм подібні „доброзичливі жарти” качають м’язи і хоча Україна — не Білорусь, ситуація має місце, неостаннє і навіть чільне, за умови, що ви не русо-ліберал і не схильні применшувати результати неспростовуваної культурної катастрофи, котру дехто розглядає, перевернувши на голову, і називає „защітой русскоязичного насєлєнія”, а ми — расизмом з великої літери (академічний варіант — внутріконтинентальна колонізація).

Криптофашизм — похідна від культурного імперіалізму та інтегруюча від расистських практик. Включає сформовані на основі інституційного упослідження зневажливі твердження на рахунок відпочаткової природи автохтонного населення. Виступає у якості однієї з найперспективніших компонент сучасного неоколоніального дискурса, оскільки маскується під маркою міфічних прав якогось „насєлєнія”, відсутності конкурентоздатного медіа-ринку і компрадорстві постколоніальної еліти.

Культурний імперіалізм — перебуває на піці піраміди, легітимізуючи побутові (расистські) і проміжні (ходить про „криптофашизм”) ланки однієї і тієї ж системи, Системи. Інституційна упослідженність, культурно-цивілізаційна „вищість”, політизація академічної сфери і тотальна міфологізація різноманітних „слов’янських” теорій підкреслюють відомий своєю показовістю вислів „Твоя Україна в Канаді, вуйку”.

зупинити расизм — 3 (геополітика це завжди ксенофобія)

Читачі, які петрають в акваристиці знайомі з поведінкою риби, котру годують раз на день. Жоден хробак, незалежно від їх кількості позбутий шансу дістатися до рятівного грунту. Риба їсть, не жуюючи і споживана нами правда подібна до неї.

Ми не споримо з тими, хто ставить під сумнів Голодомор, читає Маркса „під редакцією Лимонова” і згадує всує героїв визвольних змагань.

Расизм опонентів не пов’язаний із кольором нашої шкіри, оскільки підстави їхньої українофобії сягають глибини віків і глибші за останнє дантове коло.

У цього колоса сильні квадріцепси, хоча придивившися, можна відмітити матеріал, з якого вони зроблені — це звичайна антична, замішана на „антиваварварській” упередженості глина.

Ліва нога — політичний реваншизм колись привілейованих управлінських каст;

Права — віками пещений чорносотенний ген, притаманний тим самим, привілейованим у минулому „експортерам”, спочатку „самодержавія”, потім „жовтневої революції”, зараз — „спільної історичної долі” і їхнім місцевим колаборантам, колоніальним менеджерам епохи планової економіки, спланованого геноциду і планомірної асиміляції всіх, хто пережив економіку і геноцид.

Згадаймо так звану „героїчну історію” і притаманну ще умовнішим „лівим” інтерпретацію — три, ні, чотири фігури пронизують млу історичних подій — Мазепа, Петлюра, Бандера і Ющенко. Перші три закріпилися на рівні зневажливих похідних — „мазепы”, „петлюры”, „бандеры”. Товариш Ющенко користує з розкрученої на розроблюваних запорожцями південно-східних зимівниках ще радянської кальки — „недобитый бандеровец”. І „фашист”.

Побутуючий на сході і зведений до рівня псевдорелігії місцевий міфологічний наратив стверджує, що Стікс — це Збруч (за результатами останніх виборів — Ворскла), а за ним справжнісіньке пекло. Мастштабність поставленого питання вказує на певні космогонічні претензії, суть котрих зводиться до обрізаного хасидами другого закону діалектики — протилежності не здатні до єдності. Темні альви нехороші, жиють по карпатським лісам, де рахують, як і всякі галицькі жлоби, свої дерева. Світлі працюють на шахтах і годують вічно голодних темних, котрі надзвичайно невдячні, а отже і нижчі — спочатку морально (бо невдячні), потім економічно (ледачі), потім релігійно (кляті уніати), потім історично (малополяки не мавші держави). І нарешті — расово — всі знають, що укри — не слов’яни, не знають тільки вони самі.

Православний люд зітхне, коли вони підуть у найми до поляків і НАТО. Тоді „істинно віруючі” відродять „Святу Русь”.

„Українець” і „украинец” набувають воістину есхатологічний значень. Складається враження, що смерть одного з них є передумовою виживання іншого.

Перший — це відстале село, невдячні „бандери”, натівські чоботи і американські військові бази замість коханого Чорноморського флоту.

„Украинец” — незіпсована або відпочатково вища форма окультуреного боярами малороса, це „єдиний православно-слов’янський світ”, в котрому американських агресорів скинуто в море, ісламські терористи мігрували до Палестини, а китайські інтервенти — передумали.

Такий він, расизм по — євразійськи.

Співбесідник, вживший без належної шани слово „бандерівець” однозначно расист. І дарма, що він не знатиме про цю хворобу до самої смерті, оскільки незнання вітчизняної історії не звільняє од відповідальності на Страшному Суді. Це перший пункт у ненаписаному „Маніфесті православних антифашистів”.

Економічний, а відтак і загальнокласовий зміст виявляється у відсутності україномовного бізнесу і державної протекції, орієнтації на імпорт, відсутності економічної автаркії, мертвонароджених (ще „радянських”) пародіях на профспілки етк. Комусь це треба і колаборація їхніх спікерів, званих „колоніальною адміністрацією” не остання у списку агентів іноземних воль і суб’єктів „священної класової війни” українського народу. При цьому, зауважимо, що здурманені маячнею про „націоналістичну”, „терористичну” і ряд інших мішеней-образів, пролетарі з трудом здогадуються про негуманістичну і почасти негуманоїдну природу звуків, котрі линуть з екранів такого звичного домашнього зомбатора.

Придивіться, і ви побачите світ вашої праці очима Спартака, Гонти, Перона і Мітринги.

А саме — ріжки над затоненими кремом і заплившими жиром боксерськими цілями; нецензурну у лібертарному розумінні, лайку, котру продають під маркою „демократичних коментарів” і не включайте телевізора без дозволу Христа.

Читайте „Бриколяж” і чекайте на Пришестя.

Суспільна солідарність” одна з найбільших класових містифікацій післякапіталістичного „суспільства добробуту”, з його відсутністю ритуальних експропраацій, вирізаними з підручників по історії або морально спотвореними „Червоними бригадами” і зростаючою ентропією того, що прийнято називати „критичною соціальною масою”. Це

погано, оскільки розбалансованість протестних енергій унеможливлює падіння егрегора,

і добре, позаяк чим раніше прийде Калі-Юга, тим більше шансів у наших внуків.

магічний світ класової боротьби

„Дикий капіталізм” не помер, змінився його суб’єкт. Первісним накопиченням займаються ТНК, розвинені західні держави, частина азійських і геополітичні блоки північної півкулі, інші гравці наростаючої глобалізаційної лавини, тієї, що згідно задуму повинна знести залишки традиційних культур і притаманних їм систем трудових відносин. Ось коли відроджується переслідувана неоліберальними інквізиторами в тогах „магія класової боротьби”, розповсюджуються піданафемні твори колись проклятих верховних магів, серед них „Суспільство видовищ”, „Інструкція по веденню герильї”, „Партизанська війна”, „Червона книжка Мао” і, звичайно, біблія соціал-патріотів — „Капітал”.

Виникають партії, групи, профспілки, ініціативи, інші відверто сектанські ліворадикальні „магічні” формації, мета котрих — відродження „Старого Світового порядку”, дещо архаїчного у своїй безкласовості палеосоціального суспільства.

Організація секти залежить від ініціації, це знає кожен починаючий геноніст. Ініціація класових мольфарів проста і полягає у відповіді на питання: „У кого ти хочеш стріляти?” — густий як баранячий бульйон капіталістичний сон родить холодним потом — йому сниться неправильна відповідь юного таємнознавця, пацан вибирає гароту, бо не бачить через непроглядну соціальну прірву, між ним і потенційним небіжчиком. Капіталізм помре у сні або наркотичному мареві, надвигавшись єдиним ще дієвим для справжнього буржуя амфітаміном, із зображенням американських президентів. Месники проникають до банків, урядів, установ, їхній ентризм поза контролем і бажання подолати нівелює підступний буржуазний стиль, побороти котрий годен не кожен.

Наймана праця — магічна енергія вищих порядків, а „вогнені кулі” — соціальний протест за принципом „direct action”. Чаклуни вчитуються у ленінські талмуди, де знаходять забуте шкільними цензорами, там описаний їх бог, ангели, чорти і мамона. У тих кабалах розроблено магічну систему відповідних до ситуацій чарівних ритуалів, технологій, рецептур і священних текстів.

Ритуали класових мольфарів спостережені під час масових заворушень, це міміка, жести, інші поведінкові рефлекси, котрі втаємничені розуміють з напівслова, не усвідомлюючи магічності їхнього впливу.

Технології з’явилися відносно нещодавно і стосуються мережевого спротиву, зі всіма його ББС, юніксами, червоними хакерами, артикуляцією підривної інформації і тому подібним, для гуманітарія малозрозумілим.

Рецептури є в інтернеті, проте не кожен маг здатен до саморобки потужної вибухівки або елементарної лісової розтяжки. Це привілей вищих рангів, ним володіють відомі у світі північноірландські, баскські, колумбійські, палестинські і низка інших дрібніших, але напрочуд перспективних чорнокнижників, спільноти котрих об’єднані в однойменних магічних школах — ІРА, ЕТА, ФАРК, ХАМАЗ тощо.

Священні тексти найдоступніші, їх розвиток близький до практичного втілення другого діалектичного закону, коли кількість написаного класовостурбованими соціологами переросте у одну велику, священну, магічну, класову війну, останню в цьому еоні і для цієї цивілізації: білої, буржуазної, б...ї, бандитської. На протилежних шанцях стоятимуть чорні маги, чорні люди (і тілом й душею, тобто расово і класово), Чорні Хрести, Фронти і Блоки. Суспільство здійснить якісний стрибок, вилетить у рай, у космос, на ядерній бомбі як Мюнхаузен або у небуття.

Христос був теслею, а дехто стверджує, що негроїдом. Останнє не суть важливе, в той час як пролетаріат, котрий він уособлював додихає на хресті з капіталу (вертикальна щогла) і найманої праці (горизонтальна). Замість цвяхів — репресивний державний апарат, на голові вінок із вживаних ним соціальних принижень.

Христос — лівий маг антифарисейського опору, а Євангеліє — ідеально змонтована духовна вибухівка. Попи не розуміють, що читати треба разом з іншою „Благою Вістю” — „Євангелієм від Маркса”; читавший „Капітал” вірить у Христа, а закінчивший семінарію — у його рогатого антипода, втіленого в антагоністичному і деміфологізованому у своїй секулярності плантерному тілі, під назвою людський соціум.

Христос у серці, АК у руках, „Капітал” за пазухою доповнюють гармонійний і від того есхатологічний образ класового штурмовика з „Бригад Калі-Юги”, адже

нація — це клас,

націонал-комунізм — християнство 21-го століття,

а „Бриколяж” — перша сторінка його перекладу.

спец. для „Бриколяж web-log”


BRICOLAGE

A HAIL TO THE GODS OF CREATION !
A HAIL TO THE KING OF THE WORLD !
A HAIL TO THE METAL INVASION !
A HEAVENLY KINGDOM ON EARTH !
"Freedom Call"