Володимир Єшкілєв

 

ЗНАК ІМПЕРІЇ

 

"...Ось піднявся з моря орел, в якого дванадцять крил пір'їстих та три голови. І бачив я: ось він розкинув крила свої над всією землею, і всі вітри небесні неслись на нього і збирались хмари... Голови його спочивали і середня була більша за інші голови, але спочивала з ними. І бачив я: ось орел літав на крилах своїх і царював над землею та над усіма мешканцями її"
(3-я книга Ездри, 11:5)

Коли я вперше дивився відомий телесеріал "Сімнадцять миттєвостей весни", мені було років десять. Серії йшли одна за одною, актори і декоратори розгортали у двовимірному просторі екрана двомірний семьоновський сюжет - а я дивувався своїм відчуттям. Символи і державні атрибути Третього Рейху, рясно демонстровані у фільмі, не викликали у мене очікуваної (фашизм!) гострої відрази. Десь на присмеркових колах свідомості, на колах, астрально далеких від ядра суспільно - перевірених істин, на кордоні невідшліфованого ідеологією сприйняття, мене дражнили і вражали театральною шляхетністю символів і холодна велич ампірних будинків, і дубова важкість надмірно масивних меблів із заокругленими кутами, і нордична пропорційність відзнак військової форми. За цим неоформленим враженням відчувалось існування "у собі, для себе" ЧОГОСЬ дуже логічного, систематизованого та непорушного у своїй довершеності.

PantokratorПізніше схоже відчуття постало в мене при спогляданні візантийської фрески із зображенням Христа Пантократора (Вседержителя) в медальйоні центральної бані Київського собору св. Софії. У безодні смальтових очей Пантократора, у непорушності суворого аскетичного його обличчя, у масивній золотій брилі - книзі в його руці, промайнуло ЩОСЬ.

Утретє тінь Чогось, чому не мав я тоді визначення, набігла на мої відчуття у садах Петергофа, де геометрія впорядкованої псевдо-природи охоронялась однаковими металевими двоголовими орлами на гратчастих огорожах, а кількість цих орлів наближалась до межі дурної необмеженості Гегеля (1).

ТаємничеЩось ненав'язливо гіпнотизувало глядача - приваблювало і відштовхувало водночас, створювало ілюзію проникнення всередину незнаного, декоративно-впорядкованого всесвіту - впорядкованого за таким неосяжно-нелюдським задумом, що годі було сподіватися на його пізнання.

Визначення для цього відчуття я знайшов після того, як прочитав у статті філософа А. Філіппова такі рядки:

"...Імперія - це не частина більш просторої держави, не частина світу і не місцезнаходження у просторі світу... Це ідея соціуму, в п о р я д к о в а н о г о     я к    п р о с т і р    з а к о н у" (Филиппов А.Ф. "Социология и космос", в кн.: "Социологос". - М.: Прогресс, 1991. - С.251; розрядка моя, - В.Є.).

Відчуття тепер знайшло свій знак, своє визначення, своє Слово: ІМПЕРІЯ. Імперський естетичний феномен, якщо визначати мовою, близькою до академічних кіл. Далі, для зручності, ми будемо вживати абревіатуру ІЕФ. Всеохоплюючий аналіз ІЕФ потребує сотень сторінок великої монографії. Текст, пропонований нижче, не претендує на вичерпність феноменології - але у ньому розглядаються найбільш цікаві фрагменти ІЕФ як системи символів у Сущому. Східне розуміння поняття "імперія" до розгляду не береться - Схід вкладає в це поняття зміст, сукупно зрозумілий лише людям з орієнтальним способом мислення.

Найвизначніший із символістів пізнього періоду античності Ямвліх (245 - 325 рр.) вважав батьківщиною символів Стародавній Єгипет. Йому ж належить висловлювання (ремінісценція халдейської містики): "Що таке острови блаженних? Сонце й Місяць!" ( Лосев А.Ф. "История античной эстетики. Последние века: В 2-х тт.", М.: Искусство, 1988. - Т.1. - С.157). Саме в надрах жрецької культури Єгипетської імперії постав універсальний Знак надсвітової влади, уособленої в божественному фараоні. Це - символ Всеперемагаючого Сонячного диска Ра Горахте - "Йот" (коло з крапкою по середині).

Виникає він, як і всі містерійні ЗНАКИ Сущого (3), у мороці недосліджених тисячоліть і досягає повноти використання в епоху фараона - реформатора Ва-н-Ра Амен-Хотпа ІУ (1372 - 1354 рр. до н.е.), коли Йот майже повністю витісняє з урочистих ієрогліфічних написів інші священні символи Єгипту. Релігійна реформа Мойсея (ХІІІ ст. до н.е.) серед єврейських племен, що встановила культ Яхве, за свідченням деяких текстів, пов'язана з сонячними таємницями єгипетських жерців (Див.: Дії апост. 7: 21 - 22). Не дивно, що в іудаїстичному середовищі відбувається модернізація сонячного знаку, який змінює зміст з "Сонця" на "Яхве", а форму кола на зірку.

ПлеромаЯкщо центр зірки - умовне, неокреслене коло - уособлює повноту і довершеність Творця, то промені - це символи дійових проявів - еманацій його творчої експансії у Всесвіті. Вже у Єгипетській та Халдейській імперіях через обожнюванння монарха містична символіка творіння переходить у символіку державну, імперську. Імперія починає мислитись як творча експансія законодавчого простору божественної влади у варварський Всесвіт (останній ототожнювався з космічним хаосом). Так у фундамент ІЕФ, у знакове ядро імперської естетики, була інтегрована Зірка.

Модифікації цього знаку досить численні. Як видозмінені зірки, можна розглядати такі символи: грецький та єрусалимський варіант хреста. РОЗА та РОЗЕНКРЕЙЦЕР середньовічних містиків, нацистська свастика, симетричні двоголові орли Візантії, Росії та Австрії. Використовувались в імперській символіці також класичні зірки: п'ятикутна (з широкими та вузьими променями), шестикутна (Хазарія, Ерец-Ісраель), восьмикутна (арабський Халіфат, Іранська імперія). Якщо ж спробувати відмежуватися від конкретної державної символіки і уявити межово уніврсальний Знак Імперії, то вимальовується абстрактна Повна Зірка з необмеженою (або невизначеною) кількістю променів. З одного боку, геометрія її близька до кола, що символізує Довершеність закону, з іншої сторони, безмежна кількість променів виводить на рівень ЗНАКА потенційну необмеженість імперської експансії. У свою чергу навколо ЗНАКУ формується естетичний простір другорядних символів і феноменів.

У Каббалі для Повної ЗІРКИ знаходимо термін грецького походження "ПЛЕРОМА" - сфера осутнення надмірної ("преосуществление избіточной") творчої експансії (Шолом Гершем, "Основные течения в еврейской мистике: В 2-х тт.". - Иерусалим: Алия, 1990. - Т.2. - С.227), яка існує у передвічному просторі "тахіру".

sigmaЗа прикладом Ямвліха, спробуємо встановити внутрішній, ноуменальний зміст Плероми. Плерому можна розглядати як геометрично сформований кордон між Сутністю Зірки та Антизіркою - простору за її межами. Сутність Зірки в Плеромі позначає внутрішню ідею символа ("ейдос" Ямвліха), яка не визначена геометрично, бо існує за межами світу феноменів. Так імперська ідея. позбавлена естетичного і законодавчого просторів, де вона матеріалізується, як явище не існує. Антизірка - символ хаосу поза межами Плероми, варварського світу, ворожого імперській ідеї. Антизірку можна зрозуміти також як стихію первісної, не усвідомлюючої себе, свободи: деякі містики вбачають у Антизірці Безодню (див.: Я. Бьоме, "Ранкова зоря..."; термін Ungrund). Сама Плерома не існує в світі явищ як самостійний знак. Периметр Зірки - це простір сукупної естетичної експансії імперії, сфера матеріалізації Сутності Зірки за допомогою вторинних знаків та феноменів (комплексів знаків). Герметичне дослідження деяких з них - феномен "зони", міф імперської величі, Число імперії, Еротика в ІЕФ, Міф жертви тощо - невичепні. Але вторинність подібних фрагменів відносно головного каналу аналізу, небезпека появи у дослідженні інформаційного надлишку зупиняють автора на досягненому.


1 Архітектурна геометрія розповсюджувалась на "окультну" природу, згідно з картезіанськими уявленнями про цивілізаторську місію людини. Парки 18-го століття демонстрували таку експансію. Див.: Гадамер Г. "Актуальность прекрасного". - М.: Искусство, 1991. - С.297.

2 Наприклад, назва японського кінофільму "Імперія почуттів" для європейського дослідника понять знаходиться на межі дефініційного парадоксу і безглуздя.

3 "Символ, по Ямвлиху, - главное связующее звено между человеком и Богом. Он существует в материальном мире; но в то же время он является, в сущности, тем самым Богом, которого представляет. Ямвлих говорит, что молитвы жрецов, знающих тайные имена каждого Бога и символические изображения его, не достигают Бога, но "изначально находятся в нем, составляют с ним одно. Божество (здесь) пребывает в Божестве; и такие молитвы сообщаются Богу не как нечто иное, но как тождественное ему" (1.15, р. 47, 4-8). Таким образом, символы - то некие Божественные сущности, а может быть, и сами Боги, посланные людям и теургам как единственная возможность соединения с Богами. (...) Египетские жрецы (говорит Ямвлих, - В.Е.) получили указания относительно всех данных символов от Бога мудрости Гермеса - Тота в виде 36525 книг о началах универсальных сущностей. С тех пор египетские жрецы посвящают новичков в тацное учение по всем правилам. Знание символов выше лгического знания и предполагает его так же, как ритуальное очищение предполагает чистоту тела. Ямвлих разьясняет символический смысл египетского священного изображения: младенец - Бог покоится в чаше Лотоса, стебель которого поднимается из ила. Ямвлих говорит, что под илом следует понимать не что иное, как материю... Надо всем этим - бестелесное, невозникшее, совершенное, самодовлеющее и невидимое. Лотос означает, что божество не соприкасается ни с чем материальным, ни с чем во вселенной, но обьемлет её своими энергиями и потенциями. На умопостигаемый и огненный характр этих проявлений божества указывает круглая форма лотоса с круглыми лепестками и круглыми плодами. (...) Если брать символ в его предельно завершительной функции, то, по Ямвлиху, необходимо дать такое определение символа: символ есть субстанциональное (ибо демиургическое) торжество умопостгаемого эйдоса (а значит, и логоса) чистого мышления с эйдосом (или отображением) чисто материально-чувственным" ( Лосев А.Ф. "История античной эстетики. Последние века: В 2-х тт.", М.: Искусство, 1988. - Т.1. - С.258 - 259)

4 Вже символ Сонячного диска часів Амен-Хотпа ІУ мав промені - руки, що виходили з традиційного кола і завершувалися долонями. Це була найдавніша спроба о-значити прояви творчих енергій Бога. Традиція знака "зірка" таким чином є прадавньою. Масонські теоретики ХІХ ст. неодмінно підкреслювали у своїх трактатах давньоєгипетське походження зірчастих масонських символів, їх початки від герметичних книг Тота, про які згадує Ямвліх.