- Лесю, спершу подай нам трохи бібліографічних даних про себе. Якщо можна, максимум інформації, яку тобі не шкода віддати "у друк".
- Інформації, як ти кажеш, бібліографічної насправді дуже багато, розповідати мені ніц не шкода, люблю поговорити, от тільки боюсь що касети у диктофоні вистачить лише на дошкільне дитинство. Я нічого не приховую, адже прізвище моє друкуватись не буде.
- Гаразд, в такому разі - основне і стисло.
- Ok. Народилася я в 1978 році у Франківську.Закінчила садочок "Дюймовочка", потім ЗОШ №3. В 2000 році скінчила педагогічний факультет Прикарпатського університету. Зараз працюю, працюю не за спеціальністю.
Не заміжня. Ну що, тепер переходимо до основної теми нашої розмови?
- Так. Спершу в загальних рисах про літературні клуби нашого міста: їхні назви, концепції, кількість членів.
- Це не фанклуби, а радше клуби шанувальників.
- Ну, визначення "фанклубу" коротше і більш стале…
- Гаразд, якщо хочеш, будемо називати це "Фанклубами". В нашому місті існувало десь зо п"ять таких "Фанклубів". Щоправда останні 2-3 роки їх розвиток і діяльність стали значно слабшими, ніж, скажімо, в 97-99-ому. Оці збори "Екзотів…", це скорочена назва. Повна ж - літературний клуб найуважніших читачів Ю.Андруховича "Екзотичні хлопаки й дівчини". Заснований він був восени 97-ого. Я, доречі, була і числі засновників. Каталізатором для заснування став вихід суперової книги і, як на мене, дотепер найкращої серед всіх книжок української літератури останніх десятиліть. Як ти вже мабуть здогадався, мова йде про книгу віршів Ю.Андруховича "Екзотичні птахи та рослини " з додатком "Індія". Я і ще кілька моїх друзів, звичайно, ще до виходу книги шаліли від творів Андруховича, але після виходу збірки… просто абзац, ми ледь не звар"ювали. І одного вечора, після чергового кількагодинного декламування вже вивченої напам"ять поезії, ми раптом зрозуміли, що одні такі на все місто, можливо навіть на цілий світ, і що ця поезія так як нам більше нікому не потрібна. І тут Тарас запропонував створити щось типу клубу шанувальників Ю.Андруховича, ще й до того він чув, що у Києві вже існує схоже об"єднання шанувальників сучасної літератури загалом…
- Вибач, що втручаюсь у твій монолог, але хто такий Тарас?
- Він - один з членів клубу. Спершу нас було шестеро: я, Тарас, дві Оксани, Іван та Галка. Група молодих, амбітних студентів і старшокласників…
- А якась конкретна мета, причина існування, спосіб діяльності?..
- Так, звичайно. Ми постановили собі за мету бути найуважнішими читачами Юрія Андруховича, ми повинні були найпершими з читацького загалу дізнаватись про вихід чи навіть можливість виходу свіжого тексту. Ми стали найкращими знавцями його творчості: по десять разів аналізували кожну цікаву метафору, тезу чи навіть образ… Постійно дискутували над розумінням його творів. В одній з кімнат студентського гуртожитку навіть було створено музей Ю.Андруховича. В тій кімнаті жили дві Оксани з Галкою і там завжди проводились наші засідання. Кімната була обклеєна всеможливими вирізками з газет та журналів, де було розміщено фото Ю.Андруховича. В тій кімнаті зберігався архів - вся інформація, яка тільки з"являлась у пресі про "Бу-Ба-Бу" та про Андруховича. В ідеалі все так мало тривати протягом всього існування клубу, так було зазначено в статуті. Склад не мав би втрачати своєї первісної форми. А саме існування мало зберігатися у цілковитій таємниці. Останнє все-таки вдалося. До 99-ого року про клуб знало дуже обмежене коло людей. Але в 99-ому почалися внутрішні незгоди, деякі члени залишали клуб , інформація почала потрохи розходитись по місту. І на сьогоднішній день клуб існує досить умовно.
- Гаразд, тепер може кілька слів про інші клуби.
- Після нашого за потужністю йде ,мабуть, клуб "Постмодерністи - іf" - це філія київського "Постмодерністи" , який існує вже досить давно. До речі, існування цього київського об"єднання теж великою мірою каталізувало процес створення "Екзотів…". "Постмодерністи" намагаються популяризувати серед молоді всю сучасну українську літературу загалом. Його члени дещо старші , дехто з них навіть є відомими у Києві літераторами. Наша місцева філія є найпотужнішою серед всіх філій цього клубу, ну, ще, щоправда, Потужна філія у Львові. Я півроку зустрічалася з хлопцем , який був активним членом франківської філії, і мені про них відомо багато, так що зараз слухай велику таємницю: київські "Постмодерністи" випустили друком піратський тираж суперпопулярної свого часу Малої Енциклопедії Актуальної Літератури, випущеної у світ "Лілеєю-НВ" у 98-ому. Ця інформація вже десь з"являлась. Але все одно - сам факт є вражаючим. Це, здається, перший випадок піратства в українському книговидавництві. І наша філія великою мірою посприяла в цьому київським піратам. Інші три відомі мені літературні фанклуби - вже нині, здається, не існують. Це клуб "ВІЧ". Я так і не знаю достеменно точної його розшифровки - або "Воццек-Іздрик-Четвер", або просто - "Воццек і Четвер", або ж ще якось. "ВІЧ" перестав існувати зовсім недавно, після еміграції Іздрика до Львова, зате, я чула, у Львові тепер є щось схоже… Зовсім недовго існували, і були дуже нечисленними фанклуби Прохаська та Єшкілєва. Це досить примарні організації, вони були чи не найтаємнішими з-поміж усіх. Навіть мені про них дуже мало відомо.
- Чи вважаєш ти можливим створення нових таких клубів?
- Гадаю, що ні. Вже якби пройшла та мода. Тепер люди, котрі читають таку літературу, більш, як на мене, схильні до усамітнення, а не до об"єднання в якісь там клуби. Я, наприклад, уже здивувалася, коли дізналась про створення літоб"єднання "Біла Риба", до якого ти, здається, великою мірою належиш.
- Так, але "Біла Риба" - це далеко не літературний фан клуб.
- Я розумію. Маю на увазі взагалі мистецькі молодіжні об"єднання.
- Наш спільний друг - Назар Ходань, розповідав мені, що на останніх своїх зборах ви займались доволі дивними речами, спробую процитувати його: "Вони "моляться" до обкладинки "Женского журналу", на якій зображене обличчя їхнього кумира з непретензійним написом внизу:"Мужчина года", але під словом "молитва" в них розуміються різноманітні сексуальні збочення". Це правда?
- Але в нього й фантазія.
- Знаєш, як кажуть, фантазія - думка, що випереджує час.
- Так, але те, що казав Назар, поки що неправда, тобто не зовсім правда. Дівчата (адже хлопців у клубі більше немає) накупляли купу примірників журналу, порозвішували по стінах портрети Андруховича і просто милувались симпатичним обличчям.
- Точно "просто милувались"?
- Ну, скажімо, емоційно милувались. Але давай цю тему закриємо.
- Тему то ми закриємо, але крім того за хвилин десять кафе теж закриється, вже пізня година, тому, певно, будемо завершувати. Насамкінець, я хотів би дізнатися, навіщо ти мені все це розповіла, адже це, як я розумію, до цього часу трималося в таємниці?
- А це вже і не є таємницею, адже весь цей "рух" майже перестав "рухатись". Крім того, навіщо це тримати у таємниці? Нічого ж протизаконного в цьому немає. Скажімо, фанклуби групи "Скрябін" чи київського "Динамо" не приховують свого існування, то навіщо це робити літературним фанклубам?
- Дуже дякую за цікаву бесіду.
- А тобі дякую за чай і "Корону".
Розмовляв Денис Данько
(м.Станіслав)
Виявляється, що Станиславів (він же Івано-Франківськ), має дуже багато різноманітних таємниць, про які ми, звичайні його мешканці, навіть не підозрюємо.
У відомих естрадних виконавців чи спортсменів є свої "особисті" шанувальники, себто група людей зі схожими смаками та уподобаннями. Іменують ці люди себе "фанатами", а свої спільноти - "фанклубами". Гаразд, цим явищем нікого вже не здивуєш. Але виявляється, що фанклуби є різноманітні. Особисто я був дуже подивований, коли нещодавно дізнався від свого доброго приятеля Назара Ходаня про існування і Івано-Франківську кількох таємних фанклубів із досить незвичною "спеціалізацією", чи то пак - "предметом поклоніння".
А предметом їхнього поклоніння є сучасні українські літератори та т.зв. постмодерне мистецтво загалом. Я спочатку не повірив у це, адже знаючи, що робить і чого хоче сучасний молодіжний соціум, ці слова прозвучали для мене як маячня божевільного пірата, як небилиця, непретендуюча на правдоподібність легенда. Але, вже згаданий вище, п.Ходань, аби довести істинність своїх слів, повів мене на збори одного з таких клубів і познайомив з кількома його членами. Після зборів мені вдалося "розкрутити" на інтерв"ю одну з найдосвідченіших фанаток - Лесю Р.
Отже, пропоную Вашій увазі розмову, яка відбулася холодного і безсніжного січневого вечора у станіславській арт-кав"ярні "Петерс" за чаєм та чоколядою. На щось "корисніше" грошей у нас не вистачило, а шкода, бо, можливо, після чогось міцнішого, розмова протікала б у відвертішому руслі і тоді, певно, більше таємниць було б розкрито. Але наразі - маємо те, що маємо:
