Сон Верхолякового саду

Коли зима бере в обійми землю,
Колише ї
На білих руках своїх,
Стиха
Зітхає у дрімоті сад, -

Пригадує старий собі
Терпкий присмак роси
На блідих губах сіножать.

Вітру лагідна невимовність
Снігом прикрила віти-вії,
Заколисуючи його.
Гріє...

Спить сад Верхоляка
Сном дитини,
Ніби не бачив лиха.

На пасовиську

Зарясніли блиски
Запалало листя
Вогонь

Ворохобить рінь
Розкидає тінь
Долонь

Краплями зорі
Випала журі
Даль

Гаєм пугачі
Грають уночі
Жаль

Яблуком запах
Місяць в небесах
Лунь

Бульба у руках
Усміх на устах
Юнь

А деколи...

Кетяг калини схилився
Над цямброю криниці
До лиця її
Припало сонце
Що це
Звідки воно

Як слід першим снігом
Немовби сон ласкавий

Спогад дитинства

Замкнене

Наче проміння
Легка і світла
Линеш над світом
Вишневим квітом
Падає в серце моє
Лагідний усміх її

Невже то не сон

А з-під руки
Погляд ясних оченят

Моя радість і ніжність
Мій спокій
Дві моїх любові

Б. І. А

Нарешті. Сонце змилостивилось -
Кинуло промінь у дивину.
Барвами літа травень око милує,
Жахаючи весну,

Забувши її квіт, неспокою жагу,
Блідого перламутру ніби спокій,
Сповитий кровію зеленого листу,
Сопить і стогне...

Ой, чи то надовго?

Дома

Дощ. Вечір.
Вогонь у грубі.
Заплакані шиби вікна.
У гостях в мене, в хаті,
Гайдамакою
Самотина.

* * *

Зраненька ранок, крадькома,
Росу пив на Купала -
Сонце покотилося
Головою Івановою
І впало.

Так близько:
Дістати мож рукою,
Кривавим потом вмився неба край...

Який се раз вже?
Боже милий, доки?..

Завчасне

Зелене листя ще,
А в душі падолист
І на горизонті іній
Притрушує озимину
Спокоєм своїм
Білим-білим.

Не жаль мені жалю чужого нараз,
На мах навіть не варто -
У гуцулів любка би, горівки кварта.
Коломийка люба
по тому їм,
А мені з ними морока.
Господи, зроби з мене файку для них
На всі зими, потрохи.

Щоби вони, други мої,
Та й я, іже зо всіма, з ними,
Любили-с'мо озимину,
І лист зелений, і дим,
Синій-синій.

Розважання

У співі церковному зрима присутність
Благодати і тріумфу Вишнього.
У повноті дух невимовної радості,
Що нам тут відкрито явлений, -
Оновлює і оживляє.

Тут владарюють симфонність, гармонія -
Жертва чиста уст і сердець у єднанні,
У простоті, благоговійному настрої,
У покорі, незбагненної глибиною,
Наче Утреня Єрусалимська.

Хто дає нам ту радість піднесення
Над буденністю?
Поєднання, умиротворення, спокій -
Звідки приходять?
Як нам, плинним, стати постійними
В Тобі, Господи?

Ружа

Літнім вітром
Заколисана ружа
Червона. Зарошена.
Дивиться в очі,
Розкішна, байдужа.
Зачарована.
Запорошена.
Пишається.

Стоїть під вікнами моїми.
Літами
киває вітами,
Вітає квітами,
Колишеться.

Горнеться її цвіт
Колючками до серця -
Пелюстки опадають -
А серце кривавиться,
Рветься,

І так дивно дивиться на неї...
І - сміється.

Навіяне

Мої сни -
Латаний кожух...
Володимир Савчук,
Нижній Струтин

y>Мої сни -
Латаний кожух -
Гріють так
У самотню ніч,
Ніби ти
Сховала на грудях лице, -
Сльози капають з віч.

Замовчу,
На серце візьму
Спогадом з далини,
Спокоєм,
Тихо, радісно,
Ти мене,
Ти мене пригорни.

Снігу літ,
В небі птаха слід -
Так і я - тану
На руці твоїй.
Ніби біг
Дзиґи срібної,
Жайвором
Білий світ.

Йдемо ним
Гамірним, хмільним.
Паморозь нам
Стелиться рядном:
Розкидає іскри,
Безпечні й чисті,
І малює айстрами
Твоє вікно.

Погляд акації

В плетиві листя старої акації
Хмарами світлими небо повите,
Кошлатими гронами білого цвіту
Лягає на голову, куйовдить волосся.
Поодаль - помирлива і вразлива,
Остання, єдина: запрошую в гості.

Її кличу в осінь свою золотаву,
Здивовану, пойману димом заграви,
Що ліком стожарним на серце спливає
Тремтливими віками. Все обіймає
І тішить оздобленим ликом.

Там сон хризантем хлюпоче дощем,
Там вогнище дому сповите плющем.
Осяяно. Затишно. Мило там. Ще
Мелодій вогнистих крещендо,
Що вкриті подертим зірками плащем,
Відкрито, мов річище, плеще.

Ні, не прощально жеврінням печальним,
А радісно, привітно, займисто та вінчально,
Як блискавиці спалах в грань поранню.
На мить застиг глибоко в грудях щем
І збіг щасливо по щоці сльозою.
Перед порогом шелест листя. Ще...
Вітер надії стяг полоще.

Собі

Тридцять років - як один день звичайний,
Пам'ять в собі дитинства дар береже,
Розмальований яскравими барвами
Променисто та пристрасно -
Моє життя. Що було йому притаманне?
Майже все. Як і кожному.

Трохи незвично,
Безпорадно руками розводиш,
Подумки, з усміхом до себе сам,
Приємна листопадова тиша тривожна...
А, так?.. Завмирає поволі
Дитячий веселий гам:

Десь,
так ніби,
То - ти.

Там,
під вечір,
з хрущем в кулаці
Слухаєш хруск його сам -

Легко, світло, радісно
Інколи й нам
В тридцять років.

Прикрість

Суцільні непорозуміння
між друзями:

заглада недомовок -
спротив нехоті;
крик крокусів
в третій октаві "Сі"
там, де сплин просині. -

Сніг навесні
такий літеплий
у навісному сні,

мов недоречний жарт.

Зламаним коштуром
обридла тінь згідливости.

Суцільні не-по-ро-зу-мін-ня
між друзями.

Змаг

Т. Б.

Третій раз падає папір
на підлогу з рук
дивака -
товариша мого.
Чую: "Лесів... Мельничук..."
І то, навіть,
не роки відчаю,
а так собі...

Злегка приглушеною
вирвою стогону
у забутті.

Мовчання.

Стихає скорб. Щоб в нас
КАРБИ СЕРДЕЦЬ ЗАКВІТЛИ -
осяяні приходять з висі
промінням світлим.

Відомо-бо,
правдивий скарб - у небі,
і шлях до нього
нам торують вибрані.

Згадка

Мій кіт Василько на дереві спав,
Коли Богдан Рокецький прийшов
І кум його,
звісно.
Розмови мистецькі навколо основ
Парнасу діда Панаса (не Заливахи,звичайно)...
Гості зайшли.
На стіл поклав вино.
Хліб, шинку, цибулю порізано. Но!..
Дружно келихи підняли.
Раптом випали очи Бодьові,
Заревів недорізаним: Гооов!

На підвіконня, де стояв Василько,
Зо щура безголового капала кров...
От де, пся крев, котяча любов!

Aспараґус

Аспараґус.
Нахилені коси,
Мов прихований присмерк коралів старих,
Що лишились на згадку
Про сталість давніх традицій,
Які оновляють себе час від часу.

Кого схоче чоло прикрасити,
Кому шлюбувати буде
І де?.. -

Невідомо.

Скалки

Як розлилося романку по лузі!
А весь би визбирав до одного.
Напевне!
Та тільки - кому віддати?..

* * *

Чий то вельон білий
На горбах зелених
Перед хатою? Ах,
То ружа гайова опадає...

* * *

Завмер. Незворушно
Стоїть воїном на чатах
Бузьок над Дністром.
Легкий усміх.

* * *

Дитини сон -
Краплини роси
Ледь помітний слід.
І все ж, і все ж...

* * *

Дві сльози скотилися
На сорочку...
Перший сніг
На хризантемах білих.

Крізь тишу

Маркотно, сумно, скучно і печально
Молочну паволоку вітер рознесе
Понад минулим.
Так непримітно, легко й невблаганно
Життя приходить і проходить хлопа -
Може, неправда, брате?
І залишаєш тоді друзів вірних,
І спокій радісний, і вірність, і печаль,
І крики, що живий ще -
Але мені не жаль.
Зовсім не жаль, як я її згадаю...

О, серпень,
Серпом серпанковим
Стинаєш літа млість останню стань.
Захланю, облиш хоч стомлених облесно.

Ласкава далина задавлених жалів
Ясніє в дзеркалах річок похолоднілих,
На краях крил круків біліє біль зотліла
Від променів твоїх.

Приземно. Прикро.

Принишклі шиби хат заплакали криваво,
Горять жовтаві клени. І вже їхнє тепло
Вливається у кров
І терпне
Терном.

* * *

Марево мрії золотисте
Розцвіло бурштиновим спокоєм
На трьох стеблах романку
В руках вояка.

Біль і крик крові,
Доля - як доля.
Що далі буде?
Хтозна...

* * *

Буває, дрож нашкрябає по шклі
Химеру-василиска. Смуткувати
На перифраз позірности
Блазень не може? Ні,
Він-бо нещирий.

* * *

Чайки на ріллі,
Два веселики-журавлі,
Дністер в березі квітня -
Дорога від дому...

І нікому немає діла до того.
Нікому.

Навіяне

Квапливо,
День за днем,
Збігає до зими,
Статечність хризантем лишається конечна,
Щоби нудьзі притлумленій сльозу
Приталеного інію віддати.

Не найдорожчу, ні.
А так, собі, - про всяке.
На пасблін. На сплин.
Так само й тут,
Мій Боже,
Так само й тут:
Урочиста оспалість.

Бальзамічна.

На спомин

П'ять років тому
Не стало чоловіка,
З яким могли
Довго мовчати разом.

Інколи, раптом,
Приходить супокій...
Що з того?
Діда вже немає...

На Печері*, 1

На Печері дух пустельника спочив,
У долині крила розпростер два
Аж ген, до Дністра -

Гори синь,
Неба біль
Приголубив.

На Печері*, 2

Не від світу
Грає світлом
Тиша лісу

Сипле спалахи
Ледь чутно
Шелест листя

Йдемо

Гарно тут
Як нігде

Верховіттям
Десь у просинь

Легіт вітру
Щем приносить

Що відлунням безголосим
На руках думках і росах
Рум'янком запах

І сповільнив наші кроки Мовби діда докір

Про пустельника розмова
Про далекі роки

Замовкаємо на слові
Стали

Де той спокій

Пам'яті о. Михайла Касіяна

Нам усім не віриться:
Миро виливається
На дорогу вічності.
Чорна шаль
Постелилась сірим світом, -
Стогін болю сипле світло,
Наче цвіт той, що любив ти, -
У небесну даль.

Ангели покликали
До домівки Вишнього, -
Вогняними буквами
Писана скрижаль, -
Приготовано-бо в небі
Різьблений вівтар для тебе,
Серед співів херувимів
Чистих, як кришталь...

Та горіння полум'я,
Що відвічно спраглим є,
Що проречисто ясніло,
Що палало, а не тліло,
Рано відійшло до Спаса,
Іже ність печаль.

Молитва

Біль мій, жалі,
Радість, усі надії -
Тобі, Богородице Пречиста,
Діво Маріє!

Як сон, як лист осінній -
Наше життя.
Кріпи мене, Непорочна
Невісто Свята.

В скрусі, скорботах,
В горі, біді,
Коли нудь у серці захланнім -
Не покидай мене, Мати Божа,
Маріє обрадованна.

Джерело рік живих,
Наш Небесний Покрове,
Звільни нас від зла і фальшу,
Божа Любове.

Матері на згадку про побачене нею
горіння неопалимої купини

Непроминальним і погідним днем,
Мов купини неопалимої вогнем,
Палає золотом осінній падолист,
Як добрий сон, очікуваний лист.
Як світло в церкві тихе невечірнє:
Дими солодкі у світінні риз
Повагом стримують уроче оніміння
Листя заснулого крайнебом.
Забуто спрагу, хист і зиск.
Жовтогарячий плин горіння
у небесах
Посталого спокою не від світу
Краплями воску на твоїх руках
Укупі зі сльозою. І стигне спалахом,
і падає дозрілий
Лиском позірностей і ласкою прозріння.
І замовкає...
Як спів у церкві "Світа невечірнього"...

Передчуття щасливости,
Що приготоване у небі всім,
Вже тут і зараз.

Книга 2. Неназване

Різдво

Різдво,
таке очікуване і таке дивно невпізнанне.
У переблисках срібних розмальоване
на старих шибах ангелами,
засніжене вікно.
А в нім - два оченятка неслухняні,
задивлені в морозний світ,
нетерпеливi,
виглядають його так давно:
де ж воно?

Схарапуджений вітром сніг
білим сном несподівано ліг,
роями м'якого сніжного сяйва
сів на замети, мов згадка про миле,
що сховалося глибоко в серці;
як золоті блискітки у піску пережитого -
ніжна свіжість перших сніжинок:
а за мить талі краплини,
що вогниками палахкотять
подібно до роси ранкової.

В їх іскрах заясніли
приязні усмішки сусідів,
запах домашнього хліба,
гра на скрипці отця Никифоріва,
потріскування граба у печі,
очікування вертепу та колядників
і Святого Вечора.
Тло колоратури

Предмети, кшталти, барви пейзажів - набутки і втрати -
Ніби малі звірята і пов'язані з ними настрої строїв
мінливих.
Як мало, як багато в них, унерухомлених, живих,
Допоки ми жиємо.
Глуздом і глупством, розсудливим
і жартівливим
Просякнутих, поштиво штивих, важних.

Власні досвідчення, пережиття - усе значуще - все, що Зітре відрубність яви від сну, грань краю,
Як опадання квіту в маї,
Як вранішню росу, що висихає у переливах сонця
На тонкому стеблі в долоньці маленької людини,
Цікавості якої меж немає.

Хоч контури невиразні, розмиті,
Ув образах, лицях і ликах наших прагнень
І не тримаємо ми міцно їх в руках,
І все ж, і все ж
вони не раз дарують
нам хвилі світла
І проростають в нас
Легким подихом вітру
В часі мовчання. В єстві,
Що вартість безграничну йме у собі,
Як сталість позачасова живих тривань:

Є в кожному створінні розуміння
Дороги правди та умиротворення -
Того, що є відвічним і нетлінним.

Не сумуй

Ріки теплих слів,
Срібні роси снів
Заплету у коси твої -
Не сумуй.

Сонний спаде сніг,
Милий спогад ліг
Поцілунками до ніг твоїх -
Не сумуй.

Станеш на поріг:
Легко тане сніг,
Знітився, не зміг
Повести у світ мрій твоїх -
Не сумуй.

Заясніє мить,
В небо полетить,
Забере тебе на хмаринку,
А в долоньці буде сонце
Щебетати і сміятись,
Як дитина у віконці,
Заколисуючи, променітиме
Лиш тобі...

* * *

По-святковому: світло, погожо, урочо.
Дорога в кронах зелених на небесному тлі
Лісом проходить. Дім матері,
Де ступив перші кроки. Дивний спокій
Зо супокоєм граничний.

Згадують, -
Голос дзінкий молодечий, -
Було тобі два роки.
Ніби то вчора.
А по щоці сльоза.

Пам'ять роду.

На подиху

Лиш передих нам падає раптово,
Мов квітень в грань заграв.
Це надсвітання на війні, Війоне,
Чи, може, ангел радості заграв?

Звук тиші - сон вітру,
Чи змаг чування?..

То - приязнь?

Осене, моя ти дорога!

Аполлінерови Ґіййомовому
присвячується

Осене, моя ти дорога!
(А не жура і не пора листопадова.
Вже ґазди граби вибирають на дрова, -
Тут запах флоксів - недоречна туга,
Мов панна гарна, що заходить вдруге...)
Дорога моя. І дорога друга.

Осене, моя ти золота!
(А не мара й не полуднева втіха,
Не ціха, і не ластівкова стріха,
Напевне, недоречні тут слова, -
Не молодість й не сива голова...)
Блиск листу. Листопадова зола.

О, ні! Не просинь очі твої - оси,
Що жалять смутком світанкові роси.
Ось!..
Осяяний пасмом волосся обрій
Жаги, що вабить добрих і недобрих.

Осене, жінко жадібна!
(До риб, птахів, дозрілих садів
В оздобі димів та молодого вина.
Уважна до себе, у себе замилувана.
Жалобо невтішна і радосте жадана...)
Забаглих слів дивина.

Осене, моя ти нестерпна.
Красо палаюча.
Некорислива.
Нев'януча.
Дорога.

* * *

Колись вона приходила
Будь-де та будь-коли,
Без заперечень.І розквітала.

Зараз у тиші.

Але так само
Несподівано
Як досі.

Лиш більш вимогливіша.

Хоч яку вже осінь
Той самий лист,
просяклий світлом,
Той самий світ,
сповитий снігом,

У мені прозріває. Зрію.

Ось

Вітер пав на води
Аж в опівніч.
І біло, і тихо.

* * *

Умовносте, усупереч усьому
Я маю намір залишитися на зиму
В своєму домі. Буду сидіти мовчки.
Можливо, смакуватиму ту їжу,
Що предки кревні споживали досі.
Не суперечки, а примирливу розмову
Вестиму з вдачею - яка не є, а моя.
Також пишатися порядністю людей,
Яких я знаю ще від колиски,
З народу мого,
Що у руці Господній перебуває. Так!

Пригорща снігу.
Добра згадка.
Чистий спомин.

Подвиг чесноти,
Що стане
Світлом
Слави.

* * *

Коли буде зронено осінню лист останній,
Коли туман морозом впаде на ріллю,
Коли буде здаватись, що все намарне -
Я прийду.

Книга 3. Абетка. Тавтограми

"А"

Атраментом афин - абрис алюзій,
А арфи - акордами алітерації
Або амброзією алей алебастрових -
Арабесок акацієвих.

Атож-атож...
Авжеж, Аделаїдо,
Ах, ангелоподібний
Антоничевий альт.

Абияк асонансом,
Ажурними арками арсу
Анальфабет аранжує
Асиметрії арт, -

Апоплексичний
Артизм атракції! -

Алярм!
Авантурна акція!
Аркушами ароматичними
Алюр абетки:

А-ЛІ-ТЕ-РА-ЦІ-Ї!

(Аплодисменти!)

"Б"

Безвіч басетля басаманила безсоння,
Безжальний, безнадійний білий біль
Блукав бездумно блисками босоніж.
Був будень. Бурштиновий березіль:

Бентежна благість - бахрома блакиті
Багрила безнастанно барв безвихідь;
Бруньки беріз бриніли більмовиті
Безперестанку, боязно, безлико.

... ... ...

Брат банував,
Барилось било,
Біля болота борозною
Бродили бузьки боязливо.

Бознаколишня
Бистрінню бігла біль
Безкарним буднем.
Був безкрайній березіль.

"В"

Водами вишніми
Веселками вишнями
Виблисками втишена
Втішена
Вона
ВЕС-НА
Вітрами віншована
Ватрами вшанована
Вербами вжалована
Вивінована

Виображена
Впала вражена

Вибілена
Витончена
Вимережана

Вибила всі вікна вдома
Вражина

"Г"

Гладжу голівоньку голубки:
Голублю гойну, грію,
Гублю
Горе ї - горе
Гою...

Ген, гаєм, гомін:
Глодом гаптовані горби
Горять гарячим горицвітом;
Гостина, гамір, галас -
Глипають гості-голуби.
Гостинцем гамір.
Гей, годі!..

Гарно.

"Ґ"

Ґабзує ґречна ґаздиня
ґардероби, ґардини,
ґастролі, ґрими.

"Ґарсоне, ґлясе!", -
ґримаса ґлянсова -
ґвалтує ґалантна ґаздиня.

Ґречній ґаздині,
ґротескній ґрації,
ґарантовано ґрейцери
ґратуляції!

"Д"

Даремно дзвони дзвонять -
Десь
далеко
Дочасно деревіє день,
Дрижать долоні -
Довжники дрантиві,
Достоту дримби дрень.

Дивується драб. Дивись, допекло...
Далеко-далеко добачив
Давню дорогу...

Добре-таки додому дійти,
До Дорогичівки.

Добавком докір деревію.

"Ж"

Жайвір жнивом
Жбурнув живо
Жменю жерію -
Жаррр!

Жура жбаном
Жал жаливи -
Жаллль!

Жвавий жміль
Жжжжвендить -
Жирує!

Жнець жмуриться,
Жито жне.

"З"

Заснила зима
Зболіло-збілілі
закутані зорі
Зронили згори заметілі
Зітхання
забарвлених злото-зелених
Заграв
замаєно-затаєних

Заручених зле
Змучених злом
Звабою змислів зотлілих
Зразу
зараз
Завірюха зігріє
Заревом застеляє
Зоріє

Згодом зацвівши
Заспокоєно зітхнула
Запишилася зима змінена
Заснила знову

Зима заснула

"І"

Із ідіоми;
Інколи,
Імовірним іспитом...

І іграшка,
І істина,
Ізмарагду
Іскрами,
Інклюзією,
Ізмами,
Ілюзією,
Іксландом.

Іноді інша,
Інколи інакша;
Інтимна інде
Інтриґуюче іде...

Іронія.

"Й"

Йорданією, Йоркширом,
Йоганнесбурґом, Йолкіном,
Йойкає-йде, йде-йойкає ...
Йой-йой!..

Йо-йо,
Ймовірність йоти...

Йоркшире-Йоркшире,
Йорику-Йорику,
Йосю-Йосю...

"К"

Крине квітчастий,
Кармелю-краю,
Крикни камінню
Кого кохаю.
- Красу кохану,
Кіс колискову!
Кетяг калини,
Квітку казкову!

Крине квітчастий,
Кармеловий краю,
Кому киваєш?
Кого клечаєш?
- Камінь Катедри,
Козаків крицю,
Коліна кревних,
Кумів криниці.

Кармелю - Кармелю!
Кому корона?
- Князям - куниці,
Клиру - косиці!

Комизився казкар,
Крутив каламар -
Кричав крук: каррр!
Крайнебом крапала
Коштовна кіновар -
крихкої калини красні коралі -
клекотом, клопотом Кармелю-краю.

"Л"

Лазурним ладаном
Ланами літо лине
Летить
летить
летить
Любою ластівкою легкокрилою

Ледь ледь
ласкаво
леліє лілію

Ллється лататтям
Лиском листу ліщини
Луною ллється

ЛИНЕ
ЛИНЕ

Лиш ляск ляща
Лиш літ лелек
Лем личко любої лишає

"М"

Молодий місяць мерехтить
Минулим (Монпарнас!). Могили.
Мете морозяна мітла
Мрії марноту метушливу,
Мету мінливих манівців,
Мандри мерців, можливо.

Маєстатично. Мирно.
Можно.

Межею,
Мимохідь мари,
Мов мальви,
Миготять мінливо

Млосним мовчанням малинові міти - Марева миті -
Мармуром мушлі мріють.

Мой-мой! Між молотом...
Мов материнки мідь,
Молозивом мереживо млоїть -
Мов Мерва! - Марчукове.

Маківкою Можеви майорить
Мовчазна Материзна моя...
Маю, мій маю!

Може, мимо?..

Мимо мари, мошки, мокви,
Мимо марудної мани...

Малюючи майбутнього маєтки,
Міряєм марами марноту.

"Н"

Ніхто
Ніде
Нічого
Нівроку! Ну, натрапив.
Назустріч -
Неабияке ніяке.
Негідне, непристойне, Неприємне,
Найгірш нужденне
НІЩО.
Навколо нас невігласи? Ну, нащо
Нам нести несусвітні небилиці,
Невже найкраще нам негаразди?

Напевно, ні.
Нам - навіть навпаки.

НАЙДИВОВИЖНІШЕ -
Невиразне, неясне,
Немовби небо неозоре, неосяжне,
Немовби наші намена небесні,
Немовби нескінченна невизначність
Нетлінності -

НАДІЯ НЕВИМОВНА,
Надія нами ніколи незбагненна,
Найпотаємніша,
найбільша,
найвартніша.

"О"

Освідчення осіннє опізніле
Осотане оманою ошатно
Одним-одних отих очей-ожинок
Обіймами от-от ось-ось огорне

Осколками обвіє
Обличчя обіруч
Обніме опалево
Озолотить осяє

Отак осика одиноко опадає обагрена

... ... ... ...

ОДНА
ОДНА
ОДНА

Одним одна
Обручнице Отцева
О Одигітріє Опіко одиноких
Обережи охорони очисти

Обіцянко оновлення

Осанна

"П" Просинь

Поманджав полин полем
Пошукати примари
Плаче папороть приворожена
Парсуна пропала

Порізно подруги
Потім
Потай
Припала порохами порожнеча
Потому
Почтивий падолист прийшов
Пробач покликав подорожнього

Пливуть печально перелітні птахи

По позолоті павутиння
Повзе павук
Понад проваллям прогріху

"Р"

Рахманний раю
Рожевим ранком
Ряхтиш ряснієш розкидаєш
Рубіни рястом

Раєш-раниш
Рятунком ревно розіпнеш
Раптом розтанеш

Розпачно різнобарвно
Раз у раз
Разить роса
Розтрачені роками
Руни розмаю

Рев роду ратая
Ризо розірвана
Рахманний раю

"С"

Смажило сонце степ
Скулила спрага
Спечений стогін
Страшно струсив Січ
Сміх си
вочубого старого
Слово Спинило смерть
Стомилася Стоїть
Скривившись слухає

Скільки сестро
Страчених сил
Стільки світлих снів
Спереду снить
Сим спаленим
Собою

Сих своїми Спасе сподоби

Сторожі свободи спочивали
Слава сяєво своє супроти слала
Сонцем спілим сповивала
Соборувала

ify> Спалах Сторукий століттями спалах

Сам смуток слідом
Стигло смерку срібло
Ступав стиха
Стиха ступав
____

"Т"

Течуть тижні терпіння,
Тонкошиї тьмяніють троянди,
Трунок тризни тужний,
Туга терном тримає туман.

Так, таланте,
Туди тікаєш?
То ти там траву топчеш?
Ти - там...

Тремти. Тривожся. Тверезій.
Тато твій тішився тобою,
Тямиш?..

... ... ...

Тихше!
Точиться тиша,
Тягнеться
Тренос трембіти.

"У"

Ушелепалась укохана
Улюблена

Утопає

Усміхнусь
Уласкавлю
Умаю
Улещу
Упрошу

Утримаю

"Х"

Хижа хурделиця
Хвилями хилиться
Хмари храпужні
Хори химерні
Хмільна хуртовина

Хвилю
Хоч хвилину
Храм ховає хлопчину

Хиляться хоругви
Херувимська

"Ц"

"Цілющої центурії
Цариною
Цвіт цвіте,
Цвіте цвіт!" -
Цвіркун цвіркотить...

Цімборику,
Ціхо, цить!
Ціпеніємо...

Це - цимбали!

Ціха церемонії
Цяцькована цвітне.
Циноброю цвіть.

Цікаво...

_____

Ціха - прикмета.
Центурія - золототисячник красивий -
Centaurium pulchellum (Sw). Druce.
Цімбора - товариш.
Цинобра - кіновар.

"Ч"

Час чекати
Час чумакувати
Чатувати
Часом чемно чхати

Чудуватись

Через чашу
Через чари
Через чутки
Через чвари

Через чванькувату чинність
Через чемності чарівність
Через чобітки червоні
Чубчик чаплі чепурної

Чомусь чинно чимчикує
Чує чула чує
Чи чогось чатує

Чудасія

"Ш"

Шарґою шите шиби шкло
Шанобою шаріє
Шарлат шамкий шпаркий швидкий
Шелестом шаленіє

Шарудить-шумить
Шалями шовковими
Шерстяними шатами

Шляхами широкими
Шпарко шукатиме
Штурпак шаради
Шерхлий шматок

Шарварок
__

_

"Щ"

Щедрівок щебіт,
Щастя щем -

Що ще?

"Я"

Яснокрилий янголе,
Янголина ясносте.

Яблуневоцвітна -

Ясноока ясонько,
Ясниш як янтар -

Ячмінь яриться
Яскраво-ясно,
Ятрить яр -

Яснозора
Яснолика
Янголина яв.

ПЕРЕКЛАДИ