Йоган-Готфрід Гердер є одним із найавторитетніших мислителів у галузі проблеми нації. На думку американського дослідника Р. Шпорлюка, Гердер , поряд із Фіхте, Лістом та іншими мислителями, є теоретиком такого ж рівня в галузі націоналізму, якими є Локк, Вебер, Маркс та інші у своїх галузях (49). Гердер виходив з духовної спадщини Просвітництва в його кантівському потрактуванні, а також з тієї сучасної йому духовної ситуації Німеччини, що широко відома під назвою “бурі й натиску”. Романтик пропонує доволі натуралістичну концепцію виникнення та розвитку людства, що є продовженням природи, а та - космосу. Він висловлює діалектичну ідею щодо співвідношення діяльності людей та досягнутих ними результатів. Здійснює пошук законів суспільного розвитку, які є продовженням природних законів, еволюції (60). Заперечується Руссо в його намаганні відмовити в єдності природи та історії. Історія - природний продукт людських здібностей, що знаходиться в залежності від умов, місця й часу (51). Мислитель переносить питання зі сфери телеології у сферу каузальності. Усі події в історії - унікальні та існують самі для себе. Закони історії - це ріст культури. Розвиток народу є єдиним ланцюгом, де одна ланка зв'язана з попередньою й наступною. Кожен народ використовує досвід попереднього і готує ґрунт наступним . Наприклад, Греція використала спадщину Єгипту і дала поштовх риму (52). Гердер звертається до Монтескє, критикує, проте не відкидає, географічний детермінізм. Він визначає два фактори суспільного розвитку:
1) зовнішній - клімат, як умова життя ( це загально географічна характеристика) - впливає на характер населення, його вдачу та звичаї. “… Якщо говорити про … ландшафт, про плоди і рослини, про їжу і питво людей, про спосіб життя людини, про її заняття, про одяг, навіть про улюблені позиції людини, про її розваги та мистецтва, та масу інших обставин, що здійснюють свій вплив у живому взаємозв'язку цілого, то все складає картину клімату, що всякий приносить стільки змін" (53);
2) внутрішній - головний, це організуючі сили, саме суспільство, без якого індивід - ніщо. “Людина народжується для суспільства” (54). Людина, як індивід, є частиною, що визначається суспільством, загальним цілим. Цей приклад, як стверджують дослідники, сильно вплинув на Гегеля (56)
Інтегруючий фактор суспільства, за Гердером (56), - культура, що є продуктом діяльності людей і одночасно її стимулом. У культурі релігія є основним компонентом, відсутність її свідчить про крайню дикість народу.
На думку дослідника П. Альтера, Гердер є представником т.зв. “націоналізму risorgimento” - “ліберального”, “справжнього” націоналізму у своїй оригінальній формі, який “… є чинником політичного об”єднання великих суспільних груп, утворення націй і самовизначення їх у національній державі” 957). На думку Дж. Гатчінсона, Гердер стверджує ідею номіналізму, оскільки нації виступають органічними утвореннями, живими неповторними особистостями, у житті яких найбільшу роль відіграють почуття , закорінені у природі та історії (58). Гердер розглядав ідею загальної людської природи як тривіальну абстракцію, бо “… людям завжди було властиво поділятися на групи, які розвивали мову й культуру відповідно до навколишнього середовища та формували свій власний національний характер. Упродовж багатьох поколінь народ цю культуру виробляє й розвиває: і кожен індивід є тим, чим він є, завдяки тому, що та чи та культура наклала на нього свій відбиток” (59). Фіхте наголошував, що ті, що говорять однією мовою, вже від природи, зв'язані разом безліччю невидимих ниток ще до втручання людського посередництва (60).Вони розуміються поміж собою і здатні спілкуватися чим далі, то тісніше, вони взаємозалежні, становлять єдине неподільне ціле з природою.
Інший німецький романтик Шляєрмахер писав: “…Кожна мова - це своєрідний спосіб мислення, і те, що висловлено однією мовою, повторити іншою в такий самий спосіб зовсім неможливо” (61). Проте Е. Ренан стверджував обмеженість мовного фактора у визначенні націй. Мова запрошує до єднання, але не примушує до нього. В людині є щось ПОНАД мову - це її бажання. Хіба не можна мати ті самі почуття й думки, любити ті самі речі, маючи різні мови ? Ренан, у протилежність Гердеру, виходить із просвітницьких ідеалів , у тому числі у погляді на націю та мову: “… Не будемо забувати того основного принципу, що людина є розумною і моральною істотою, перш ніж вона прийме ту чи ту мову, стане членом тої чи тої раси , зробиться прихильницею тої чи тої культури. Перед французькою, німецькою, італійською культурою була культура людська” (62). І лишень потім, продовжує австромарксист К. Раннер, люди утворюють культурні спільноти, якій потрібні СВОЯ спільна літературна мова, література, духовна культура (63).
Культурна компонента нації є для неї чи не найважливішим смислотворчим чинником. Оскільки національна ідея стоїть на позиції різноманітності, взаємодоповнювання та мозаїчності культур (тут цей термін вживаємо як аксіологічне, так і цивілізаційне поняття), то потрібно ствердити, що ця концепція, поряд з іншими, має, напевне, найбільше вартості й аргументів на свою користь. Вона виходить із загальнодемократичних принципів свободи людини, її прав, проте переносить їх на суспільне і на національне життя, доводячи, що свобода людини неможлива без свободи її національної суті, що є відмінною від інших завдяки своєму культурному базису. Ця теорія є особливо опрацьованою у галузі філософії мови та стверджує, що мова є неминуче національною, тісно пов'язаною з мисленням, що є найважливішим у природі людини.
Дана культурологічна концепція нації має у сучасному світі майбутнє, адже космополітичні панекономістські ліберальні проекти суспільства зазнають дескридитації на практиці, а натомість культурне життя, що є більшою мірою національним, продовжує й буде продовжувати існувати.
Історико-економічна концепція нації. Основними представниками тут виступають діячі марксизму (діалектичного та історичного матеріалізму). У “Маніфесті Комуністичної партії” К. Маркс постулює, що нація - це історична категорія розвитку капіталізму, що визначається економічними та класовими зв'язками та інтересами, особливостями території, спільною літературною мовою (64). На відміну від Маркса К. Каутський вважав націю “дуже рухливим суспільним утворенням”, “продуктом суспільного розвитку”, “одним із найбільш могутніх факторів суспільного розвитку” (65). Нація утворюється групою людей, які мають спільну мову, “незалежно від свого характеру і суспільного становища”, проживають на одній території, мають міцні повсякденні економічні стосунки (66).
Інший відомий теоретик цієї течії - Й. Сталін, за твердженнями дослідників (67), здійснив маленький плагіат, повторив Каутського, додавши одне із положень Бауера й Раннера. Можна самостійно оцінити - так це, чи ні, прочитавши його текст: “… Нація - усталена спільність людей, яка склалась історично, виникла на базі спільноти мови, території, економічного життя і психологічного складу, що виявляється у спільності культури… Лише наявність всіх ознак, взятих разом, дає нам націю” (68). Таке формулювання довший час було офіційною концепцією у Радянському Союзі.
Так, ця концепція нації має аргументи на своє існування. Щонайперше - це гіпертрофування економічного чинника, що було, на наш погляд, у видозміненому вигляді перейнято англосаксонським лібералізмом. З часом ця аргументація під впливом критики пом'якшила акценти, виставляючи домінуючим не вузько-економічний чинник, а соціальний. Останній справді є значущим каталізатором суспільних процесів, у тому числі етнонаціональних, проте все ж, у більшості випадків, тільки каталізатором.
Етнічна концепція нації. Ця течія виникла у ХІХ ст. через поєднання базових елементів майбутніх психологічної та культурної концепції націй. Найбільше вона була поширена у Німеччині та Центрально-Східній Європі - ареалах націогенези на етнічному ґрунті, де цей процес ще тривав. Духовними натхненниками даної концепції були німецькі романтики (Гердер, Фіхте, Гегель йєнського періоду), а суспільним каталізатором - масова індустріалізація. У середині ХІХ ст. ця течія активно поширювалася в Америці, що дало нам такі відомі імена як Г. Нільсон, М. Новак, Е. Сміт , яких ще називають “етніцистами” (69).
На сьогодні існує дуже багато визначень поняття “етнос” та його взаємовідношення з поняттям “нація”. Наприклад, славнозвісний італійський соціолог В. Парето вважав, що “… термін “етнічний” є одним із найбільш туманних термінів, відомих соціології. Ми користуємося ним тільки для того, щоб охарактеризувати стан якогось явища, не вникаючи в його сутність” (70). Ця течія виробила специфічну термінологію: “ нація - група”, “етнічна нація”, “етнонація” тощо. Наприклад, “нація-група” - це етнічна нація, яка стала політично мобілізованою на засадах етнічних групових цінностей. Вона відмінна від явища, яке вони визначають як "нація - держава"( тобто громадяни однієї держави) (71). Дж. Келлас пояснює, що термін "етнонація"вживається для того, щоб відрізнити етнічну націю від “нації” у розумінні “держави”. “Етнічна нація” вживається стосовно того випадку, коли “декілька етнічних груп становлять одну націю” (72).
Загалом для цієї концепції є характерним розгляд нації через призму етносу, де етнос є найважливішим і єдино вартісним елементом в індустріальному та постіндустріальному суспільствах. На думку Е.Д. Сміта, етнічна концепція, яку розпрацювали представники німецького романтизму Фіхте, Шлегель, Шляйєрмахер, Арндт, Ян , Мюллер - “… це органічна версія”, що визнає суб'єктом історії націю як унікальний, природний і об'єктивний феномен, який “… займає місце над і поряд з індивідами, які її складають, а її членам притаманні спільні, об'єктивно підтверджувані ментальні характеристики, які відрізняють їх від не-членів нації. “Природа” сама визначила цю культурну індивідуальність , і доказ того можна віднайти у чітко виявлених відмінностях мови, звичаїв, історії, інституцій й релігії” (73). Цікавим є той факт, що у своїй роботі “Кінець ідеології” Д. Белл висловив цікаву думку про формування нової ідеології на базі концепції етнічності на зміну ідеології комунізму,бо, як резюмує Дж. Де Вос, етнічність (ширше - етно-релігійна цивілізація) в епоху інформаційну та постіндустріальну, як націоналізм в епоху індустріалізації та капіталізму, стане “сенсом виживання” людства взагалі (74). Підтримали “етніцистів” такі дослідники як Г. Френсіс, Д. Аронсон, Ф. Ріггс, підтвердивши, що етнічність є і повинна бути формою, певним різновидом ідеології, витіснивши класову на правах закорінення у найглибшому психологічному рівні людства.
У нашій статті викладено доволі короткий і схематичний нарис розвитку та формування сучасних концепцій нації. Без сумніву, що вищезгадані концепції не вичерпують всієї повноти проблеми, проте дають певне уявлення про шляхи її розв'язання від ХІХ століття аж до сучасності.
ПРИМІТКИ.
1.Цит.за: Забужко О.С. Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період. - К.: Основи, 1993. - С. 24.
2.Тоффлер А. Футурошок. - СПб: Лань, 1997. - С. 15.
3.Лукянець В.С., Соболь О.М. Філософський постмодерн. - К.: Абрис, 2000. - С. 567.
4.Фукуяма Ф. Конец истории ? // Вопросы философии. - 1990. - ? 3. - С. 140.
5.Андерсон Б. Уявлені спільноти // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 567.
6.Шпорлюк Р. Комунізм і націоналізм // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 345 - 346.
7.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 80.
8.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 80.
9.Симонс - Симонолевич К. Поняття нації: Спроба теоретичного прояснення // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 538.
10.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 82.
11.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
12.Колодій А. Нація як суб'єкт політики. - Львів: Кальварія, 1997. - С. 9 - 10.
13.Гатчинсон Дж. Культурний і політичний націоналізм // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 655.
4.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 82.
15.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
16.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
17.Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: Основи, 1994. - С. 22 - 23.
18.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
19.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 157.
20.Сміт Е. Національна ідентичність. - К.: Основи, 1994. - С. 23.
21.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
22.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 156.
23.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 131.
24.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 86.
25.Бочковський О. Вступ до націології // Генеза. - 1995. - ? 1 (3). - С. 114.
26.Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. - К.: Основи, 1994. - Т. 2. - С. 61 - 62.
27.Бочковський О. Вступ до націології // Генеза. - 1995. - ? 1 (3). - С. 114.
28.Козинг А. Нация в истории и современности. - М.: Прогресс, 1978. - С. 263.
29.Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза; Довіра, 1996. - С. 893.
30.Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги. - К.: Основи, 1994. - Т. 2. - С. 62.
31.Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза; Довіра, 1996. - С. 893.
32.Ребет Л. Теорія нації. - Мюнхен: Сучасна Україна, 1955. - С. 152.
33.Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К.: Генеза; Довіра, 1996. - С. 893.
34.Гайденко П.П. Жизнь и творчество И.Г. Фихте // Фихте И.Г. Сочинения, работы 1792 - 1801 гг. - М.: НИЦ «Ладомир», 1995. - С. 66.
35.Ренан Е. Що таке нація // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С.120.
36.Ренан Е. Що таке нація // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 118 - 119.
37.Міль Дж. Націоналізм і представницьке врядування // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 78.
38.Міль Дж. Націоналізм і представницьке врядування // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 78.
39.Міль Дж. Націоналізм і представницьке врядування // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 79.
40.Міль Дж. Націоналізм і представницьке врядування // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 81.
41.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 89.
42.Козинг А. Нация в истории и современности. - М.: Прогресс, 1978. - С. 45.
43.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 162.
44.Цит.за: Сміт Е. Доктрина та її критики // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 238.
45.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 90.
46.Цит.за: Сміт Е. Доктрина та її критики // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 246.
47.Сміт Е. Доктрина та її критики // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 246.
48.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 90; Каменка Ю. Політичний націоналізм: Еволюція ідей // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 224.
49.Шпорлюк Р. Комунізм versus націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. - К.: Основи, 1999. - С. 138.
50.Гулыга А.В. Гердер. - М.: Мысль, 1975. - С. 110.
51.Гулыга А.В. Гердер и его «Идеи к философии истории человечества» // Гердер И.Г. Идеи к философиии истории человечества”. - М.: Наука, 1977. - С. 553.
52.Гулыга А.В. Гердер. - М.: Мысль, 1975. - С. 120.
53.Гулыга А.В. Гердер. - М.: Мысль, 1975. - С. 80.
54.Гулыга А.В. Гердер. - М.: Мысль, 1975. - С. 82.
55.Гулыга А.В. Гердер. - М.: Мысль, 1975. - С. 121.
56.Гулыга А.В. Гердер и его «Идеи к философии истории человечества» // Гердер И.Г. Идеи к философиии истории человечества”. - М.: Наука, 1977. - С. 561.
57.Альтер П. Звільнення від залежності і пригноблення : До типології націоналізму // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 667 - 668.
58.Гатчинсон Дж. Культурний і політичний націоналізм // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 667 - 668.
59.Майноуг К. Анатомія націоналізму // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 275.
60.Майноуг К. Анатомія націоналізму // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 278.
61.Цит. за: Каменка Ю. Політичний націоналізм: Еволюція ідей // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 224.
62.Ренан Е. Що таке нація // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 116 - 119.
63.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 90.
64.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 91.
65.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 165.
66.Козинг А. Нация в истории и современности. - М.: Прогресс, 1978. - С. 67.
67.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 88.
68.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 88.
69.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 89.
70.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 118.
71.Картунов О. Західні теорії нації. Плюралізм думок, дефініція понять // Віче. - 1996. - ? 6. - С. 90.
72.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 118.
73.Сміт Е. Доктрина та її критики // Націоналізм: Антологія. - К.: Смолоскип, 2000. - С. 242 - 243.
74.Основи етнодержавознавства. - К.: Либідь, 1997. - С. 121.
МІНДЮК Юрій - голова Івано-Франківського Обласного Комітету Молодіжних Організацій (ОКМО) “Молодіжна ліга”
назад
В
